Як Шахтар втратив шанси в Лізі Європи: репортаж із дня, коли все пішло шкереберть
Сонце тільки почало підніматися над Жмеринкою, коли я вже був у потязі до Києва. Звідти — літак до Стамбула. Мені випала нагода побувати на матчі “Шахтаря” в Лізі Європи, де донецький клуб мав шанси продовжити свій єврокубковий шлях. Напередодні я розмовляв з уболівальниками “гірників” у кав’ярні на Хрещатику. Настрій був обережно оптимістичний.
“Знаєте, навіть під час війни футбол залишається тим, що об’єднує. Коли “Шахтар” грає в Європі, ми на кілька годин забуваємо про сирени,” — розповів мені Олексій, 42-річний фанат з Донеччини, який з 2014 року живе у Києві.
Але футбольні боги виявилися не на боці українського клубу. Те, що відбулося на полі, важко назвати просто поразкою. Це був справжній розгром.
Реакція тренера
Головний тренер “Шахтаря” Арда Туран після матчу виглядав приголомшеним, але тримався гідно. На прес-конференції він узяв повну відповідальність за результат на себе:
“Це моя вина. Тільки моя. Хлопці виконували те, що я просив, але моя стратегія виявилася помилковою. Ми зустрілися з командою вищого класу і не змогли протистояти їхньому тиску,” — сказав Туран, дивлячись прямо в очі журналістам.
Я помітив, як тремтіли його руки, коли він тримав пляшку води. Турецький фахівець, який прийшов до “Шахтаря” з гучним ім’ям колишнього гравця “Барселони” та “Атлетіко”, переживав розгром не менше за гравців.
“Ми повинні вчитися на таких поразках. Сьогодні болісно, але завтра ми прокинемося і продовжимо працювати. В українському футболі зараз непростий період, але ми маємо рухатися вперед,” — додав він.
Погляд гравців
У мікст-зоні я зустрів капітана “Шахтаря” Тараса Степаненка. Ветеран команди виглядав виснаженим, але говорив спокійно:
“Такі вечори трапляються у футболі. Ми підвели наших уболівальників, які подолали величезний шлях, щоб підтримати нас. Найбільше шкода їх,” — сказав Степаненко, киваючи в бік трибуни з українськими прапорами.
Вболівальники: незламна підтримка
За офіційними даними, на матч приїхало близько 500 українських уболівальників. Я познайомився з родиною Коваленків, які зараз живуть у Польщі як переселенці з Донецька.
“Ми з 2009 року не пропускали жодного єврокубкового матчу “Шахтаря”. Війна все змінила, але цю традицію намагаємося зберігати,” — розповів Сергій Коваленко, тримаючи за руку 9-річного сина в помаранчево-чорній футболці.
Коли я запитав хлопчика про результат, він знизав плечима: “Нічого, наступного разу переможемо. Головне, що ми разом.”
Більше, ніж просто футбол
Статистика матчу була нещадною до “Шахтаря”: менше 30% володіння м’ячем, лише два удари в площину воріт проти дванадцяти у суперника. Але цифри не розповідають усієї історії.
За даними Української асоціації футболу, з початку повномасштабного вторгнення 15 професійних футбольних клубів припинили існування. “Шахтар”, позбавлений домашнього стадіону з 2014 року, став символом стійкості українського футболу.
“Ми граємо не лише за спортивний результат,” — пояснив мені один із працівників клубу, який просив не називати його імені. “Кожен наш вихід на поле в єврокубках — це нагадування світу, що Україна продовжує жити, незважаючи на війну.”
Незламний дух
Повертаючись до Києва, я зустрів групу вболівальників “Шахтаря” в аеропорту. Попри розгромну поразку, вони співали клубний гімн. Один із них, побачивши мій блокнот, підійшов і сказав:
“Напишіть, що ми не здаємося. Ні на футбольному полі, ні в житті. Так і передайте всім читачам.”
І це, мабуть, найважливіше повідомлення з цього футбольного вечора. Навіть коли все йде шкереберть, важливо зберігати гідність і віру в майбутнє. Як на футбольному полі, так і за його межами.
