Вибух у Києві: Андрій Кравченко поруч зі смертельною подією
Сонячний недільний ранок 23 червня у Києві був розірваний жахливим звуком російської ракети. Я саме повертався з чергового відрядження до Ірпеня, коли почув оглушливий вибух неподалік. Сирени повітряної тривоги завили вже після того, як ракета влучила в житловий район столиці.
“Спочатку був звук, схожий на надзвуковий літак, а потім – вибух такої сили, що моя машина здригнулася, хоча я перебував за кілька кварталів”, – розповідаю, все ще відчуваючи тремтіння в голосі.
Те, що я побачив, приїхавши на місце події, шокувало навіть мене, журналіста з восьмирічним досвідом роботи в гарячих точках. Уламки розкидані на сотні метрів, розбиті вікна в сусідніх будинках, і найстрашніше – поранені люди, яким намагались допомогти медики та звичайні перехожі.
Свідчення очевидців
Марина Петренко, медсестра бригади швидкої допомоги, яка одна з перших прибула на місце трагедії, ледве стримувала емоції: “За два роки повномасштабної війни я бачила багато, але коли розумієш, що постраждали мирні люди у неділю вранці, у власних домівках… це неможливо прийняти.“
За офіційними даними ДСНС, внаслідок ракетного удару загинули двоє людей, ще понад 20 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Серед постраждалих – семирічна дівчинка та її бабуся, які просто вийшли на прогулянку.
“Ми з Софійкою йшли до парку, я навіть не почула сирени”, – розповідає Ольга Іванівна, 67-річна пенсіонерка з пов’язкою на голові. “Прокинулась вже в машині швидкої. Дякувати Богу, внучка відбулася лише переляком та кількома подряпинами”.
Рятувальні операції
Рятувальники та комунальні служби працювали не покладаючи рук. Розбирали завали, евакуйовували мешканців сусідніх будинків, відновлювали електропостачання.
“У таких ситуаціях критично важливі перші години“, – пояснює Олександр Сіренко, керівник рятувальної бригади. “Ми шукаємо людей під уламками, кожна хвилина може коштувати життя”.
Мешканці навколишніх будинків, незважаючи на шок і власні проблеми з пошкодженим житлом, допомагали одне одному – хто чаєм, хто теплими речами, хто просто підтримкою.
Волонтерська допомога
Волонтер Катерина з організації “Київ Допомагає” прибула на місце за годину після вибуху: “Ми вже маємо відпрацьований алгоритм дій у таких випадках. Перша допомога, гаряча їжа, психологічна підтримка. Люди в шоці, але трималися гідно”.
Влада міста оперативно організувала тимчасове житло для тих, чиї квартири стали непридатними для проживання. За словами представника КМДА, 37 родин отримали місця у готелях та гуртожитках.
Наслідки обстрілу
“Це вже п’ятий обстріл Києва за останній місяць”, – зазначає Тарас Вишневський, представник міської адміністрації. “Ми продовжуємо вдосконалювати систему оповіщення та укриттів, але російські ракети іноді долітають швидше, ніж спрацьовує сирена”.
Психолог Наталя Коваленко, яка працює з постраждалими від обстрілів, наголошує: “Травматичний досвід необхідно проговорювати. Не соромтеся звертатися по допомогу – як до фахівців, так і до близьких. Замовчування болю лише посилює травму“.
Цей ранок знову нагадав усім киянам, що війна триває, незважаючи на відносну стабільність у столиці. І поки одні розбирають завали після чергового удару, інші продовжують життя, адаптуючись до нової реальності.
Стійкість киян
“Ми не зламаємося”, – каже Микола Степанович, 78-річний мешканець будинку навпроти місця вибуху. “Пережили Голодомор, пережили нацистів, переживемо й цих нелюдів”.
Так, як регіональний журналіст, я об’їздив десятки міст і сіл України, але сьогоднішній досвід у Києві вкотре доводить – війна не знає географічних меж. Вона однаково жорстока до всіх українців, незалежно від місця проживання.
І поки я пишу ці рядки з кав’ярні неподалік місця трагедії, життя навколо поволі повертається до звичного ритму. Люди прибирають уламки скла, комунальники латають пошкоджені комунікації, а в парку за рогом діти знову гойдаються на гойдалках.
Це і є та сама українська стійкість, про яку я стільки писав з різних куточків нашої країни. Стійкість, яка не дозволяє нам здаватися навіть у найтемніші часи.
