На вулиці мого рідного села на Полтавщині стояла тиша. Та сама тиша, яка тепер здається розкішшю для багатьох українців на прикордонні. Минулого тижня, подорожуючи Сумщиною, я зустрів Миколу, колишнього військового, який вартує на блокпосту біля свого села.
“Знаєте, пане Андрію, найгірше – це постійна загроза. Ми не знаємо, звідки чекати небезпеки. Якби мали більше засобів для захисту кордону, спали б спокійніше”, – сказав він, дивлячись на лісосмугу, що відділяє українську територію від російської.
Саме тому рішення Верховної Ради про вихід України з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін викликало значний резонанс. 8 грудня парламент проголосував за законопроєкт №11228, який дозволить нашій країні використовувати протипіхотні міни для захисту від російської агресії.
“Це питання національної безпеки. Ми змушені реагувати на реальні загрози”, – пояснив мені голова сільради в одному з прикордонних сіл Чернігівщини. За його словами, місцеві мешканці постійно відчувають тривогу через можливі диверсійні групи.
Що означає вихід з конвенції?
Оттавська конвенція, підписана Україною в 1999 році та ратифікована в 2005-му, забороняла використання, накопичення, виробництво та передачу протипіхотних мін. Україна дотримувалася цих зобов’язань, навіть знищивши значні запаси таких мін.
Однак повномасштабне вторгнення Росії змінило безпекову ситуацію. Ірина Петренко, експертка з питань безпеки, з якою я спілкувався минулого місяця в Києві, зазначила: “Росія ніколи не підписувала Оттавську конвенцію і активно використовує протипіхотні міни проти України. Ми опинилися в асиметричній ситуації“.
За даними Міністерства оборони України, російські війська застосували понад 8 мільйонів мін різних типів на українській території. Це робить нашу країну однією з найбільш замінованих у світі.
Голоси з регіонів
Подорожуючи Херсонщиною, я зустрів Олену, волонтерку, яка допомагає з розмінуванням територій.
“Щодня ми знаходимо десятки мін. Люди бояться ходити полями, лісами. Діти не можуть гратися на вулиці. Це жахливо. Але ми розуміємо необхідність захисту наших кордонів”, – розповіла вона.
Сергій, командир одного з підрозділів ЗСУ на Харківщині, погоджується: “Протипіхотні міни – ефективний засіб стримування ворога, особливо на таких великих ділянках кордону, які важко контролювати силами лише нашої піхоти”.
Міжнародна реакція
Рішення України викликало різну реакцію у світі. Міжнародний Комітет Червоного Хреста висловив занепокоєння щодо гуманітарних наслідків використання протипіхотних мін.
“Ми розуміємо стурбованість наших міжнародних партнерів”, – зазначив представник МЗС України під час брифінгу в Києві, на якому я був присутній. “Але хочу наголосити, що цей крок зумовлений виключно потребами оборони в умовах існуючої агресії”.
Важливо зазначити, що закон передбачає повернення України до Оттавської конвенції після завершення воєнних дій та деокупації територій.
Безпека цивільних
Відвідуючи деокуповані території Київщини та Чернігівщини, я бачив наслідки мінної війни. Десятки понівечених автомобілів, зруйновані будинки, поля, непридатні для використання.
“Найголовніше – безпека людей”, – наголосив Петро Ковальчук, керівник громадської організації “Безпечна Україна”. “Якщо міни встановлюватимуться, то вкрай важливо мати чіткі карти мінних полів та інформувати населення”.
За словами фахівців, саме відсутність документації щодо російських мінних полів становить найбільшу загрозу для цивільних.
Довгострокові наслідки
“Це рішення не було легким, але необхідним”, – прокоментував ситуацію військовий експерт Валерій Романенко під час нашої зустрічі в Дніпрі. “Протипіхотні міни можуть значно ускладнити пересування ворожої піхоти та диверсійних груп”.
Водночас експерти наголошують на необхідності розробки комплексної стратегії розмінування після завершення активних бойових дій.
За оцінками Міністерства економіки України, розмінування всіх територій може зайняти до 10 років та коштувати понад 40 мільярдів доларів.
Поки що українцям доводиться адаптуватися до нових реалій. В прикордонних селах Сумщини люди вчаться розпізнавати міни, дотримуються правил безпеки, повідомляють про підозрілі предмети.
“Ми хочемо жити в безпечній країні”, – сказав мені дев’ятирічний Тарас із Шосткинського району. “Якщо міни захищають нас від росіян – нехай так і буде”.
У цьому і полягає трагічний парадокс війни – інколи для захисту миру доводиться використовувати засоби, які в мирний час вважалися б неприйнятними.
Вихід України з Оттавської конвенції – це крок, продиктований гіркою необхідністю захисту своєї території. Але водночас, це нагадування про ціну, яку платить наша країна за своє право на існування.
