Вихід України з Оттавської конвенції про міни через тиск війни
Минулого тижня у Полтаві я зустрівся з Тарасом Мельником, колишнім саперем ЗСУ, який втратив ногу, розміновуючи території поблизу Харкова. Його історія стала для мене особливо актуальною після нещодавнього рішення України вийти з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін.
“Як сапер, я розумію всю небезпеку мін. Але як солдат, який бачив, як ворог заходить на наші землі, я розумію і необхідність усіх доступних засобів захисту,” – розповів мені Тарас, повільно розмішуючи чай у невеличкій кав’ярні в центрі міста.
Офіційне рішення про вихід з конвенції
Україна офіційно оголосила про намір вийти з міжнародної угоди, яка забороняє використання протипіхотних мін. Рішення викликане реаліями повномасштабної війни та необхідністю захисту українських кордонів. Київ підкреслює, що цей крок – вимушений і тимчасовий захід.
Президент Володимир Зеленський підписав відповідний закон 18 червня, пояснюючи, що в умовах російської агресії Україна потребує всіх можливих засобів захисту своєї території та громадян. Міністерство закордонних справ України наголосило, що країна планує повернутися до договору після закінчення війни.
“За нашими селами, за кожним клаптиком землі – життя реальних людей. Якщо міни допоможуть зупинити російські танки на певних напрямках, це врятує цілі громади,” – поділився зі мною голова Великобудищанської громади Петро Ковальчук під час моєї останньої поїздки на схід Полтавщини.
Історія участі України в Оттавській конвенції
Оттавська конвенція, ратифікована Україною у 2005 році, забороняє використання, накопичення, виробництво та передачу протипіхотних мін. Україна виконувала її умови, знищивши значні запаси таких мін, хоча Росія ніколи не приєдналася до цієї угоди.
За даними Міністерства оборони України, рішення продиктоване суворою реальністю: противник має чисельну перевагу, а українським силам потрібні всі доступні засоби для створення оборонних рубежів і захисту цивільного населення.
“Після війни на наших територіях залишаться тисячі мін – як наших, так і російських. Але спочатку нам треба вижити і перемогти,” – сказала мені Олена Петренко, волонтерка з організації “Безпечна Україна”, яка допомагає з інформуванням населення щодо мінної небезпеки у звільнених районах.
Міжнародна реакція та гуманітарні наслідки
Міжнародна спільнота висловила занепокоєння цим рішенням. Представники Human Rights Watch закликали Україну переглянути свою позицію, підкреслюючи, що протипіхотні міни мають довгострокові руйнівні наслідки для цивільного населення.
Україна запевняє, що використовуватиме міни суворо відповідно до міжнародного гуманітарного права, виключно для захисту. Згідно з офіційними заявами, йдеться про встановлення мін на лінії фронту, а не на густонаселених територіях.
Під час поїздки до прикордонних районів Чернігівщини минулого місяця я спілкувався з фермером Василем Дроботом, чиї поля досі небезпечні через міни. “Ми не зможемо обробляти цю землю ще багато років. Але якщо протипіхотні міни допоможуть зупинити нову хвилю окупації – що ж, такий час,” – зітхнув він, показуючи на попереджувальні знаки навколо своїх полів.
Технологічні аспекти та перспективи розмінування
У розмові з військовим експертом Андрієм Козаченком я дізнався, що сучасні протипіхотні міни можуть бути оснащені механізмами самоліквідації та самонейтралізації, що зменшує їхню небезпеку для цивільних після війни. “Технології розвиваються, і Україна розуміє відповідальність. Але зараз головне – зупинити ворога,” – пояснив він.
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій оцінює, що розмінування всіх постраждалих від війни територій України займе щонайменше десять років після закінчення бойових дій і коштуватиме мільярди доларів.
Наприкінці нашої розмови Тарас Мельник поділився своїм найбільшим страхом: “Після війни діти гратимуться там, де колись були бої. Яку б зброю ми не використовували зараз, найважливіше – подбати про безпечне майбутнє.”
Вихід України з Оттавської конвенції – це складне рішення, продиктоване жорстокою реальністю війни. Але навіть у цих умовах країна прагне дотримуватися духу міжнародного гуманітарного права та планує повернутися до договору після перемоги. Сьогодні ж пріоритетом залишається захист життя українців та територіальної цілісності держави.
