Проїжджаючи вчора трасою з Полтави до Харкова, я спостерігав дітей, які грали на подвір’ях прифронтових сіл. Їхні усмішки та сміх контрастували з тривожною реальністю, про яку щойно повідомив Генеральний секретар ООН. За останній рік кількість задокументованих злочинів проти дітей в Україні зросла більш ніж удвічі.
Це не просто статистика. За кожною цифрою стоїть зламана доля, зруйноване дитинство, втрачені можливості. Діти, які мали б ходити до школи, грати з друзями та думати про своє майбутнє, замість цього переживають найстрашніші випробування.
“Минулого тижня я розмовляла з 9-річною Оленою з Харківщини. Вона малювала свій будинок, але не такий, яким він є зараз — зруйнований, а яким вона його пам’ятає. З садком і гойдалкою,” — розповідає Світлана Петренко, соціальна працівниця з Харківської області, з якою ми зустрілися під час моєї подорожі.
Тривожна статистика від ООН
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш представив тривожний звіт щодо ситуації з дітьми в Україні. За даними ООН, у 2023 році було зафіксовано 1289 серйозних порушень прав дітей — це на 124% більше порівняно з 2022 роком. Найбільше постраждали діти у Донецькій, Харківській, Херсонській та Запорізькій областях.
“Діти становлять майже чверть загиблих або поранених цивільних з початку повномасштабного вторгнення,” — цитує звіт ООН Роман Ковальчук, представник Національної поліції в Донецькій області.
За офіційними даними, з 24 лютого 2022 року в Україні загинуло щонайменше 596 дітей, а понад 1200 отримали поранення. Ці цифри не враховують ситуацію на окупованих територіях.
За статистикою — реальні долі
У Нововодолазькому районі Харківської області я зустрівся з Оксаною Мельник, директоркою місцевої школи. Вона щодня стикається з наслідками війни для своїх учнів.
“У нас є діти, які втратили батьків, домівки. Є ті, хто пережив окупацію. Майже всі мають ознаки психологічної травми. Ми намагаємося створити для них безпечний простір, але повністю захистити не можемо,” — каже Оксана.
Школа, в якій працює Оксана, частково пошкоджена обстрілами. Заняття проводяться в укритті або онлайн. Діти навчаються в умовах, які важко уявити в мирний час.
“Миколі 12 років. Він разом з мамою провів місяць під окупацією. Тепер хлопчик здригається від гучних звуків, має проблеми зі сном. Але він продовжує вчитися, мріє стати військовим, щоб захищати Україну,” — ділиться Оксана історією одного зі своїх учнів.
Викрадення дітей — особлива форма злочину
Окрема категорія злочинів — примусова депортація українських дітей до Росії. За даними Національного інформаційного бюро, понад 19 500 дітей були незаконно вивезені на територію Росії або окуповані нею території.
“Це не просто порушення міжнародного права, це спроба стерти українську ідентичність, розірвати зв’язок дітей з батьківщиною,” — пояснює Ірина Савчук, представниця громадської організації “Повернення”, яка займається пошуком та поверненням викрадених дітей.
Лише 388 дітей вдалося повернути в Україну. Для більшості інших процес повернення залишається складним і невизначеним.
“Кожна історія повернення — це результат титанічних зусиль багатьох людей, міжнародних організацій, дипломатів,” — додає Ірина.
Як допомагають дітям війни
Попри жахливу статистику, в Україні діють сотні організацій та ініціатив, які допомагають дітям впоратися з наслідками війни.
У Полтаві я відвідав реабілітаційний центр “Промінь надії”, де працюють з дітьми, які пережили травматичний досвід. Тут використовують арт-терапію, ігрову терапію та інші методи, щоб допомогти дітям відновитися психологічно.
“Ми бачимо прогрес, коли діти починають малювати кольорові малюнки замість чорно-сірих, коли повертається посмішка, коли вони знову можуть говорити про майбутнє,” — розповідає Марина Коваль, психолог центру.
ЮНІСЕФ та інші міжнародні організації також активно працюють в Україні, надаючи психосоціальну підтримку дітям, допомагаючи з освітою та забезпечуючи базові потреби.
Що можна зробити?
“Кожен може допомогти дітям, які страждають від війни,” — наголошує Олег Ткаченко, координатор волонтерських ініціатив у Харківській області. “Це може бути фінансова підтримка благодійних організацій, волонтерство, просто увага до дітей-переселенців у вашій громаді.”
Повертаючись до Полтави, я не можу забути очі дітей, з якими зустрічався. В них — і біль, і надія, і незламність. Наш обов’язок — захистити їх, забезпечити психологічну підтримку та зробити все можливе, щоб злочини проти них були розслідувані, а винні — покарані.
Як влучно сказала вчителька з Харківщини Оксана Мельник: “Діти — це наше майбутнє. Якщо ми не захистимо їх сьогодні, у нас не буде завтра.”
