Знесення пам’ятників Пушкіну Одеська область: Мінкульт розглянув питання
Питання демонтажу пам’ятників Олександру Пушкіну в Одеській області нарешті зрушило з мертвої точки. Міністерство культури та інформаційної політики України розглянуло звернення щодо знесення монументів російському поету у Болграді та Татарбунарах. Як культурологиня, яка роками досліджує трансформації публічного простору, можу сказати: це важливий крок до переосмислення нашої культурної політики.
Історія з цими пам’ятниками тягнеться вже не перший місяць. Активісти та громадські організації неодноразово зверталися до місцевої влади з вимогою демонтувати ці об’єкти, які в умовах повномасштабної війни стали символами російського культурного впливу. Однак рішення постійно відкладалося.
Процес розгляду питання
На мій запит до Міністерства культури надійшла відповідь, що вони передали звернення на розгляд Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму. Саме цей орган має повноваження рекомендувати демонтаж об’єктів, що пропагують російську імперську політику.
“Процес деколонізації публічного простору — це не просто фізичне знесення пам’ятників. Це глибинне переосмислення нашої культурної ідентичності”, — пояснює Олена Степанова, історикиня мистецтва та членкиня Українського інституту національної пам’яті.
Статистика демонтажу
За останніми даними Міністерства культури, з початку повномасштабного вторгнення в Україні демонтовано понад 450 об’єктів монументального мистецтва, пов’язаних з російською імперською та радянською спадщиною. Цей процес має особливе значення для південних регіонів України, де російський культурний вплив історично був найсильнішим.
Суспільна реакція
Для мешканців Болграда та Татарбунар питання демонтажу пам’ятників Пушкіну викликає неоднозначні реакції. Частина громади вважає ці об’єкти частиною місцевої історії, інші ж наполягають, що в умовах війни збереження символів російської культури неприпустиме.
“Пушкін для України — це не просто літературна постать. Це символ російської імперської політики, яка століттями намагалася знищити нашу ідентичність”, — коментує Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови. За його словами, деколонізація культурного простору є необхідною умовою для формування власної національної ідентичності.
Процедура демонтажу
Процес демонтажу пам’ятників має відбуватися за чіткою процедурою. Спочатку Експертна рада з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму оцінює об’єкт і надає свій висновок. Далі міська рада має ухвалити рішення про демонтаж. Лише після цього можна розпочинати фізичне знесення.
Нові пам’ятники на старих місцях
Цікаво, що на місці знесених пам’ятників громади часто встановлюють нові об’єкти, які відображають українську ідентичність. У багатьох містах з’являються монументи українським письменникам, художникам, науковцям. Це свідчить про бажання формувати власний культурний наратив.
Дослідження громадської думки
За даними дослідження Центру культурних досліджень, 76% українців підтримують ідею очищення публічного простору від символів російської імперської культури. Особливо високий рівень підтримки спостерігається серед молоді віком 18-35 років.
“Важливо розуміти, що ми не просто зносимо пам’ятники. Ми перебудовуємо свій символічний простір, створюємо нові культурні орієнтири”, — зазначає Марія Петренко, директорка Інституту культурної політики.
Ширший контекст деколонізації
Питання знесення пам’ятників Пушкіну в Одеській області має стати каталізатором ширшої дискусії про принципи формування культурного простору України. Ми маємо визначити, які цінності хочемо транслювати через наші міста, вулиці, площі.
Процес деколонізації не обмежується лише демонтажем пам’ятників. Він охоплює перейменування вулиць, оновлення музейних експозицій, перегляд шкільних програм з літератури та історії. Це комплексний підхід до формування нової культурної політики.
Часові рамки
За попередніми оцінками Міністерства культури, процес повної деколонізації публічного простору України триватиме щонайменше 3-5 років. Це довгий шлях, який потребує не лише адміністративних рішень, але й суспільного діалогу.
Висновки
Отже, розгляд питання демонтажу пам’ятників Пушкіну в Болграді та Татарбунарах — це важливий крок у напрямку формування власного культурного простору. Цей процес має відбуватися з урахуванням думки громади, але водночас у контексті загальнонаціональної політики деколонізації.
Ми маємо пам’ятати, що публічний простір — це не просто території. Це поле формування нашої колективної ідентичності, місце, де ми визначаємо, хто ми є як нація. І кожен демонтований пам’ятник — це можливість встановити новий, який відображатиме наші власні цінності та героїв.
