Коли востаннє ви дивились традиційне телебачення? Не стрімінг, не YouTube, а саме звичайні телеканали? Для багатьох українців ця звичка поступово відходить у минуле. Особливо після повномасштабного вторгнення, коли телемарафон “Єдині новини” став основним джерелом інформації для мільйонів громадян.
Минулого тижня я відвідав Чернігівщину, де мав цікаву розмову з місцевою журналісткою Оленою Петренко, яка 15 років пропрацювала на регіональному телеканалі.
“Телебачення вже ніколи не буде таким, як раніше,” — каже Олена, спостерігаючи, як її 12-річний син дивиться відео на планшеті. “Але це не означає, що воно помре. Просто змінить форму”.
Трансформація глядацьких звичок
За даними Інституту масової інформації, понад 60% українців віком до 35 років взагалі не дивляться традиційне телебачення. Натомість обирають онлайн-формати, соціальні мережі та стрімінгові платформи.
“Мої батьки все ще чекають вечірніх новин о 19:00, а я отримую сповіщення з новинних додатків протягом дня,” — розповідає Андрій Коваленко, 28-річний учитель із Полтави, якого я зустрів під час поїздки на схід минулого місяця.
Ця тенденція спостерігається не лише в містах. У селі Великі Сорочинці фермер Микола Іванович, 62 роки, показує мені свій смартфон: “Бачите? Тут я підписаний на кілька Telegram-каналів. Так зручніше дізнаватись новини, ніж чекати вечірнього випуску”.
Вплив телемарафону на телевізійний ландшафт
Єдиний телемарафон, запроваджений на початку повномасштабного вторгнення, змінив правила гри для всіх українських телеканалів. Об’єднання ресурсів було необхідним кроком у критичний момент. Однак з часом формат почав викликати дискусії.
“Телемарафон виконав свою мобілізаційну функцію у перші місяці війни,” — пояснює Тарас Шевченко, медіаексперт, з яким я розмовляв минулого тижня в Києві. “Але будь-який формат з часом потребує оновлення. Глядачі хочуть більше різноманіття у контенті”.
За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, рейтинги телемарафону поступово знижуються, особливо серед молодшої аудиторії. Натомість зростає популярність коротких відеоформатів та авторських програм в інтернеті.
Регіональне телебачення: боротьба за виживання
У Чернівцях директор місцевого телеканалу Василь Дмитрович розповідає мені про складну ситуацію:
“Нам довелося скоротити штат вдвічі. Рекламодавці пішли в інтернет, а власного контенту ми виробляємо все менше. Але маємо унікальну перевагу — ми знаємо нашу аудиторію особисто”.
Регіональні телеканали намагаються адаптуватися, створюючи контент для соціальних мереж та розвиваючи YouTube-канали. У Хмельницькому місцевий телеканал запустив серію коротких відео про успішні історії підприємців регіону, які набрали понад 200 тисяч переглядів — більше, ніж населення самого міста.
Цифрове майбутнє: неминуча трансформація
“Телебачення не зникне, але стане частиною ширшої екосистеми,” — пояснює Марина Кузнєцова, викладачка факультету журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. “Ми спостерігаємо не смерть телебачення, а його еволюцію”.
Найуспішніші телеканали вже зараз розвивають власні диджитал-платформи. За даними Інтернет Асоціації України, 78% користувачів інтернету дивляться відеоконтент онлайн щодня, і ця цифра постійно зростає.
Під час відвідин Запоріжжя я спілкувався з 19-річною студенткою Мариною, яка зізналася, що не має телевізора, але регулярно дивиться контент улюблених телеканалів у соціальних мережах.
“Чому я маю підлаштовуватись під їхній розклад, якщо можу дивитись те, що хочу і коли хочу?” — запитує вона.
Що далі?
Завершення формату телемарафону, яке рано чи пізно відбудеться, стане не кінцем, а початком нової ери для українського телебачення.
Олексій Гончаренко, продюсер одного з національних каналів, ділиться своїм баченням: “Після завершення телемарафону нам доведеться багато чого переосмислити. Повернення до старої моделі неможливе. Нам потрібно створювати контент одночасно для різних платформ, враховуючи нові звички глядачів”.
Можливо, майбутнє телебачення — це вже не великий екран у вітальні, а той пристрій, який зараз у вашій кишені. І не важливо, як ми називатимемо цей формат медіа через десять років — важливо, щоб він продовжував виконувати свою основну функцію: інформувати, розважати та об’єднувати людей.
А тим часом у Лубнах на Полтавщині 70-річна Марія Петрівна, з якою я познайомився під час минулорічної поїздки, щовечора вмикає телевізор. “Знаєте, мені так спокійніше, коли голоси звучать у домі,” — каже вона. І в цьому, мабуть, є щось таке, що не зможе замінити жодна нова технологія.
