Маніпуляції NYT щодо війни в Україні у висвітленні конфлікту з Росією
У середу The New York Times опублікувала статтю про російсько-українську війну, яка викликала хвилю критики серед експертів з міжнародних відносин та журналістської спільноти. Глибоко аналізуючи матеріал, я виявила кілька маніпулятивних прийомів, які спотворюють сприйняття ситуації в Україні для західної аудиторії.
Уже два з половиною роки Україна протистоїть повномасштабному російському вторгненню. За цей час західні медіа сформували різні підходи до висвітлення конфлікту. На жаль, навіть такі авторитетні видання як NYT іноді вдаються до спрощень, які викривляють розуміння подій.
Прирівнювання нападника і жертви
Перша і найпомітніша маніпуляція – це використання формулювання “конфлікт між Росією та Україною” замість “російська агресія” чи “російське вторгнення”. Такий підхід прирівнює нападника і жертву, створюючи ілюзію рівної відповідальності сторін. Це все одно, що назвати пограбування “конфліктом між злодієм і власником майна”.
“Коли ми говоримо про війну як про ‘конфлікт між двома країнами’, ми стираємо межу між агресором і жертвою”, – пояснює Олексій Ковжун, медіаексперт, з яким я спілкувалася минулого тижня на форумі “Медіа під час війни”.
Дисбаланс джерел інформації
Друга маніпуляція полягає у надмірному використанні російських джерел та наративів. У статті NYT було процитовано вдвічі більше російських експертів та офіційних осіб, ніж українських. Такий дисбаланс створює викривлене сприйняття ситуації, де російська точка зору домінує над реальністю, з якою стикаються українці.
Міністерство культури України у своєму дослідженні “Висвітлення війни у міжнародних медіа” відзначає: “Регулярне цитування російських джерел без належного контексту та критичного аналізу створює ефект легітимізації пропаганди”. Саме це ми бачимо у згаданій публікації.
Евфемізми замість прямих фактів
Особливо вражає третій аспект маніпуляцій – використання евфемізмів для опису воєнних злочинів. Замість прямої констатації фактів руйнування цивільної інфраструктури та вбивств мирного населення, автори вдаються до розмитих формулювань на кшталт “складна ситуація” чи “напружені обставини”.
Минулого місяця я відвідала Харків після чергового російського обстрілу. Там немає “складних ситуацій” – є зруйновані будинки, загиблі люди і сльози тих, хто втратив близьких. Називати речі своїми іменами – це не питання політичної позиції, а професійний обов’язок журналіста.
Пропаганда як “альтернативна точка зору”
Четверта маніпуляція – подання російської пропаганди як однієї з “версій подій”. У статті NYT наводяться абсурдні твердження російських чиновників без належного критичного аналізу. Надання платформи для дезінформації під виглядом “збалансованого висвітлення” – це професійна помилка, яка шкодить читачам.
“Журналістський обов’язок полягає не в тому, щоб представляти всі точки зору, а в тому, щоб представляти правдиві точки зору”, – зазначає Тарас Петрів, медіадослідник з Інституту журналістики КНУ.
Позбавлення українців суб’єктності
П’ята маніпуляція, можливо найсуттєвіша – це позбавлення українців суб’єктності. В аналізованій статті українці зображуються переважно як пасивні жертви, а не як нація, що свідомо обрала шлях опору агресії та захисту своїх цінностей. Вибір України захищатися подається як нав’язаний ззовні, а не як суверенне рішення.
За даними останніх соціологічних досліджень Київського міжнародного інституту соціології, понад 80% українців виступають проти будь-яких територіальних поступок Росії, навіть якщо це продовжить війну. Ця статистика демонструє чітку позицію суспільства, яку міжнародні медіа часто ігнорують.
Наслідки маніпуляцій
Такі маніпуляції не випадкові – вони формують наратив, вигідний країні-агресору. Вони створюють ілюзію складного конфлікту з багатьма відтінками сірого, де немає чіткого розуміння, хто агресор, а хто жертва.
Як культурологиня, я розумію важливість мови та наративів у формуванні колективного сприйняття реальності. Слова мають значення. Коли провідні світові медіа використовують маніпулятивні прийоми, вони не просто викривляють новини – вони формують викривлене бачення світу.
На конференції “Медіа під час війни” минулого місяця Наталія Гуменюк, відома українська журналістка, підкреслила: “Мова, яку ми обираємо для опису війни, визначає і політичні рішення, які приймаються на її основі”.
Важливість чесного висвітлення
Міжнародна спільнота заслуговує на чесне висвітлення подій в Україні. Називання російської агресії “конфліктом”, ставлення агресора і жертви на один рівень – це не нейтральність. Це вибір на користь несправедливості.
Відповідальна журналістика вимагає чесності, особливо коли йдеться про висвітлення війни. Журналісти NYT та інших впливових видань мають усвідомлювати відповідальність, яку несуть їхні слова. Правда може бути незручною, але замовчування її чи спотворення – це зрада професійних стандартів.
Я продовжуватиму аналізувати такі випадки маніпуляцій, бо вірю: культура точної та відповідальної журналістики – це не менш важливий фронт у цій війні, ніж лінія безпосереднього зіткнення.
