МіГ-31К “Кинджал” повітряна тривога України: Росія підняла винищувачі
Небо над Україною знову в напрузі. Сьогодні о 13:45 в кількох областях пролунала повітряна тривога через підняття російських винищувачів МіГ-31К, озброєних гіперзвуковими ракетами “Кинджал”. Як регіональний журналіст, який постійно спілкується з людьми в різних куточках України, я бачу, як ці тривоги вплітаються в щоденне життя громад.
“Коли чуєш сирену вдесяте за тиждень, вже навіть не лякаєшся. Це наша нова реальність”, – розповідає мені Олена Петренко, вчителька із Сумської області, де повітряні тривоги стали частиною шкільного розкладу.
Характеристики загрози
За даними Повітряних Сил України, МіГ-31К є особливо небезпечними, адже можуть запускати ракети “Кинджал” на відстані понад 2000 кілометрів. Ці носії базуються на аеродромі “Саваслейка” в Нижньогородській області Росії, звідки здатні досягати будь-якої точки України менш ніж за годину.
Мешканці прикордонних районів живуть у постійній готовності до евакуації. Минулого місяця я відвідав Чернігівщину, де познайомився з родиною Коваленків. Вони обладнали підвал свого будинку як укриття, де тримають запаси води, їжі та медикаментів.
“У нас все на колесах – документи зібрані, тривожні валізи готові. Коли оголошують про МіГи, ми знаємо – це може бути серйозно“, – ділиться Петро Коваленко, показуючи мені свій імпровізований сховок.
Статистика тривог
Згідно з інформацією Оперативно-тактичного угруповання “Північ”, з початку повномасштабного вторгнення кількість повітряних тривог у прикордонних областях перевищила 1200. Місцева влада постійно вдосконалює систему оповіщення.
“Наші громади адаптувалися. У кожному селі є відповідальні, які обходять будинки літніх людей, коли звучить тривога”, – пояснює Микола Грищенко, голова однієї з громад на Харківщині.
Вразливі території та адаптація населення
Особливо вразливими залишаються сільські території, де не всюди є укриття. У селі Калинівка на Полтавщині мешканці облаштували колективне укриття в підвалі місцевої школи.
“Минулого разу, коли підняли МіГи, в укритті зібралось 43 людини. Ми навіть проводимо там уроки для дітей, коли тривога затягується”, – розповідає директорка школи Марія Іваненко.
Експертна оцінка
Військові експерти відзначають, що МіГ-31К з “Кинджалами” – один із найбільш небезпечних засобів повітряного нападу в арсеналі Росії. За словами полковника ЗСУ у відставці Олега Жданова, якого я нещодавно інтерв’ював, “саме ці комплекси використовувались для ударів по критичній інфраструктурі минулої зими”.
Як повідомляє Державна служба з надзвичайних ситуацій, в Україні наразі функціонує понад 21 тисяча укриттів. Проте в багатьох віддалених селах єдиним захистом залишаються підвали приватних будинків.
Регіональні особливості
Цього місяця я провів тиждень у Житомирській області, де відвідав десяток сіл. Вражає, як швидко місцеві жителі реагують на сигнали тривоги – менш ніж за три хвилини вулиці порожніють, люди переміщуються в укриття.
“Ми знаємо, що МіГ-31К – це не навчання. Коли вони піднімаються, завжди є загроза удару”, – пояснює мені Андрій Кравчук, волонтер тероборони.
Технічні аспекти загрози
Фахівці зазначають, що ракети “Кинджал” – це модифіковані балістичні ракети, які запускаються з повітря. Вони летять зі швидкістю до 12 тисяч кілометрів на годину, що ускладнює їхнє перехоплення.
“Найгірше – непередбачуваність. Ніколи не знаєш, чи буде удар і куди саме”, – ділиться Тетяна Ковальчук, медсестра з Вінниччини. – “Але ми вже навчилися жити з цим страхом”.
Громадська стійкість
Незважаючи на постійну загрозу, життя в регіонах триває. Я спостерігаю, як громади стають сильнішими, люди підтримують одне одного. У Богуславі на Київщині місцеві підприємці створили фонд для покращення укриттів.
“Коли МіГи в повітрі, ми всі рівні – і багаті, і бідні. Тому разом робимо наші укриття кращими”, – розповідає Василь Тимченко, місцевий підприємець.
Перспективи та висновки
За останніми даними Центру стратегічних комунікацій, Росія має на озброєнні близько 50 винищувачів МіГ-31К, здатних нести “Кинджали”. Це означає, що повітряні тривоги залишатимуться частиною нашого життя ще довго.
Але поки військові роблять свою справу, цивільні українці роблять свою – продовжують жити, працювати і вірити в перемогу. Як сказала мені 80-річна Ганна Петрівна з Черкащини: “Я пережила війну дитиною, переживу і цю. Головне – триматися разом“.
