Усередині ворога: як перехоплений наказ РФ розкриває жахливу правду про долю українських полонених
Минулого тижня мені довелося їхати через Харківщину – область, яка й досі щодня відчуває на собі удари російської армії. Розбиті дороги, зруйновані будинки і втомлені, але незламні люди. Саме тут, у прикордонних районах, найгостріше відчувається ціна російської агресії.
“Мій син уже рік у полоні. Щоночі молюся, щоб повернувся живим,” – розповіла мені Ольга Петренко з невеликого села поблизу Куп’янська. Її очі сповнені і болю, і надії водночас.
Ольга – одна з тисяч українських матерів, які щодня живуть у невідомості щодо долі своїх рідних. І саме тому нещодавня новина від Головного управління розвідки Міноборони України сколихнула всю країну – російське командування віддало наказ про страту українських військовополонених.
Злочинний наказ російського командування
За інформацією ГУР, перехоплений документ розкриває злочинні інструкції для командирів підрозділів окупаційних військ на передовій. Суть наказу жахлива – військовополонених українців дозволено страчувати безпосередньо на місці захоплення. Такі дії прямо порушують Женевські конвенції та всі міжнародні норми ведення війни.
“Це не просто порушення – це воєнний злочин у чистому вигляді,” – пояснив мені полковник Сергій Ковальчук, військовий експерт, з яким я спілкувався телефоном. “Такі накази свідчать про системну політику знищення українців, а не просто про окремі випадки жорстокості.”
Представник ГУР Андрій Юсов повідомив, що розвідка вже передала отриману інформацію міжнародним партнерам і правозахисним організаціям. За його словами, ця інформація стане ще одним доказом злочинів Росії в майбутніх міжнародних трибуналах.
У Міжнародному Червоному Хресті відреагували на повідомлення, нагадавши, що “всі сторони конфлікту зобов’язані гуманно поводитися з військовополоненими за будь-яких обставин”. Організація також висловила стурбованість щодо долі полонених з обох сторін.
Жахлива реальність полону
На жаль, це не перший випадок жорстокого поводження з українськими військовополоненими. Минулого місяця я відвідував центр реабілітації в Дніпрі, де спілкувався з українськими військовими, яким вдалося повернутися з полону. Їхні розповіді вражають своєю жорстокістю.
“Нас тримали в підвалі колишньої школи. Годували раз на день, били щодня. Тих, хто намагався чинити опір або просто захворів, більше ніхто не бачив,” – розповів мені 28-річний Максим з 93-ї бригади.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, в російському полоні перебуває понад 8 тисяч українських військових та цивільних. Їхня доля – під постійною загрозою.
Реакція влади та міжнародної спільноти
Представники української влади вже заявили про намір використати всі дипломатичні та юридичні механізми для захисту наших полонених. Президент Зеленський у своєму вечірньому зверненні підкреслив, що “кожен, хто віддає такі накази, і кожен, хто їх виконує, понесе відповідальність”.
Міжнародна спільнота також відреагувала на ці новини. Представники ООН, США та ЄС висловили глибоке занепокоєння та пообіцяли додаткові санкції проти Росії. Проте чи достатньо цього для захисту життя українських полонених?
Особисті історії та біль очікування
Повертаючись до Києва з відрядження, я не міг позбутися думки про тих, хто залишився в полоні. Про матерів, які чекають своїх синів. Про дружин, які виглядають чоловіків. Про дітей, які запитують, коли повернеться тато.
У Лубнах, де я зупинився на каву, місцевий волонтер Микола показав мені стіну пам’яті загиблих воїнів. “Троє з них були в полоні перед смертю,” – тихо сказав він. – “Ми навіть не знаємо, як вони померли.”
Цей перехоплений наказ – не просто документ. Це свідчення системної політики росіян, спрямованої на знищення українців. І саме тому міжнародний тиск на Росію має посилюватися, а механізми захисту військовополонених – вдосконалюватися.
А поки що тисячі українських родин продовжують чекати на повернення своїх рідних з полону. І кожен день цього очікування – випробування на міцність для всієї України.
