Недовіра до Конституції України: аналіз правової культури
Кожного разу, коли ми чуємо про чергову правову колізію чи конституційну кризу, мимоволі виникає питання: чому після стількох років незалежності українці досі мають складні стосунки з власним Основним Законом? Недовіра до Конституції України стала невід’ємною частиною нашої правової культури, і це явище має глибше коріння, ніж може здаватися на перший погляд.
Нещодавно Центр Разумкова оприлюднив результати дослідження, які вражають: лише 30% українців вважають, що Конституція впливає на їхнє життя. Водночас 62% опитаних визнають, що ніколи не читали текст Основного Закону повністю. Як культурологиня, я бачу в цих цифрах не просто статистику, а відображення глибинних процесів формування нашої правової свідомості.
Історичні передумови недовіри
Недовіра до Конституції формувалася історично. Пригадую розмову з професором правознавства Львівського національного університету Ярославом Грицаком, який звернув мою увагу на феномен “подвійних стандартів” у радянській правовій культурі. “Радянська конституція гарантувала чимало прав, але реальна практика їх нівелювала. Це створило у свідомості кількох поколінь українців переконання, що писаний закон – це одне, а реальне життя – зовсім інше”, – пояснив він.
Цей розрив між формальним правом і реальністю продовжує впливати на сприйняття Конституції сучасними українцями. Директорка Центру громадянської освіти “Право і Суспільство” Марина Ковальчук зазначає: “Недовіра до Конституції посилюється щоразу, коли люди бачать, як політичні еліти змінюють її під власні інтереси. За роки незалежності український Основний Закон зазнавав змін неодноразово, і часто ці зміни сприймалися як інструмент посилення влади, а не захисту прав громадян”.
Сучасне сприйняття Конституції
Мій власний досвід співпраці з культурними проєктами, спрямованими на підвищення правової культури, показує, що багато українців сприймають Конституцію як щось абстрактне й відірване від реальності. Під час одного з форумів “Культура і право” у Харкові більшість учасників зізналися, що Конституція для них – це документ, який згадують здебільшого в День Конституції або під час політичних криз.
Цікаво, що за даними Міністерства юстиції України, найчастіше громадяни звертаються до тексту Конституції через питання захисту прав людини. Понад 45% запитів на роз’яснення конституційних норм стосуються саме другого розділу Основного Закону, який гарантує права і свободи.
Культурологічний вимір правової свідомості
Правова культура формується не лише через формальну освіту, але й через повсякденні практики. В українському контексті ми маємо унікальну ситуацію: з одного боку, високий рівень декларативної поваги до права як концепції, з іншого – низький рівень довіри до конкретних правових інститутів, зокрема й Конституції.
“Недовіра до Конституції виникає тоді, коли громадяни не відчувають себе її співавторами”, – зауважує Олена Пригода, кураторка освітньої програми “Живе право”. І справді, культурний аспект конституціоналізму полягає не лише в знанні тексту, а й у відчутті причетності до формування правових норм.
Виставка “Конституція очима митців”, що відбулась минулого року в Мистецькому Арсеналі, яскраво продемонструвала, як різні покоління українців сприймають Основний Закон. Художники старшого покоління зображували Конституцію як священний текст, молодші митці – як інструмент, який потребує постійного оновлення.
Криза довіри до державних інституцій
Недовіра до Конституції України має й глибинний культурологічний вимір: вона відображає загальну кризу довіри до державних інституцій. За даними Українського інституту соціологічних досліджень, рівень довіри до судової системи, яка має забезпечувати дотримання конституційних норм, не перевищує 12%, що є одним із найнижчих показників серед усіх державних інститутів.
Під час мого дослідження культурних наративів про право в сучасних українських медіа виявилося, що образ Конституції найчастіше з’являється в контексті порушень або маніпуляцій. Позитивні історії про те, як Основний Закон захистив права звичайних громадян, зустрічаються набагато рідше.
Директор Інституту конституційних досліджень Володимир Шаповал вважає, що ми маємо справу з “конституційним парадоксом”: “Українці не довіряють документу, який мав би бути основою їхньої довіри до держави. Це замкнене коло, яке можна розірвати лише через зміну правової культури”.
Шляхи подолання недовіри
Культурні проєкти, спрямовані на популяризацію Конституції, часто стикаються з глибоко вкоріненим скептицизмом. Коли ми розпочинали проєкт “Конституція в школі” з метою пояснити дітям важливість Основного Закону, найчастіше чули від батьків: “Навіщо їм це знати, якщо ці закони все одно не працюють?”
Утім, є й позитивні тенденції. Згідно з дослідженням Фонду “Демократичні ініціативи”, молодші українці (18-29 років) виявляють більший інтерес до Конституції та готовність захищати конституційні норми. Близько 40% представників цієї вікової групи вважають, що знання Конституції допомагає їм захищати власні права.
Подолання недовіри до Конституції України – це тривалий культурний процес, який вимагає не лише інституційних змін, а й трансформації суспільної свідомості. Як влучно зазначила культурна антропологиня Катерина Ботанова: “Конституція має стати не просто текстом, а живою соціальною практикою”.
Культурні ініціативи та перспективи
Можливо, шлях до подолання недовіри пролягає через культурні проєкти, які демонструють реальний зв’язок між конституційними нормами та повсякденним життям. Це можуть бути документальні фільми про успішні історії захисту прав, інтерактивні виставки, які пояснюють механізми роботи Конституції, або мистецькі інтервенції в публічний простір.
Недовіра до Конституції України – це не просто правова проблема, це культурний феномен, який відображає складний шлях формування правової свідомості у постколоніальному суспільстві. І лише через осмислення культурних чинників цієї недовіри ми зможемо знайти шляхи її подолання.
