Недооцінювання Росії на Заході: директор Мюнхенської конференції застерігає
Західні країни дивляться на російську агресію крізь рожеві окуляри. Цей дивний парадокс турбує мене дедалі більше. Попри очевидні погрози та неприховані амбіції Кремля, значна частина західних політиків продовжує вірити в можливість діалогу з агресором.
Днями мала можливість поспілкуватися з Крістофом Гойсгеном, директором Мюнхенської конференції з безпеки, який поділився тривожними спостереженнями щодо сприйняття російської загрози в західних столицях.
“Найбільша помилка Заходу – недооцінювати серйозність російських намірів. Путін відкрито говорить про свої імперські амбіції, але багато хто відмовляється сприймати його слова буквально”, – зазначив Гойсген під час нашої розмови.
За його словами, період 2022-2025 років мав би стати часом остаточного прозріння для західних політичних еліт. Але замість цього ми спостерігаємо небезпечне роздвоєння: підтримка України на словах та обережність у діях.
Візьмемо для прикладу останній саміт НАТО. Як повідомляє Український інститут майбутнього, декларативні заяви про солідарність з Україною супроводжувалися гальмуванням ключових рішень щодо посилення оборонних можливостей.
“Росія готується до тривалого протистояння із Заходом. Це не просто регіональний конфлікт – це системний виклик міжнародному порядку”, – підкреслив Гойсген.
Причини недооцінювання російської загрози
Чому ж Захід продовжує недооцінювати російську загрозу? На мою думку, причини криються у кількох факторах.
Інерція мислення
По-перше, це інерція мислення. Протягом десятиліть європейські лідери звикли сприймати Росію як складного, але передбачуваного партнера. Навіть анексія Криму у 2014 році не змогла повністю зруйнувати цю парадигму.
Економічні інтереси
По-друге, економічні інтереси. Міністерство економіки України оцінює обсяг торгівлі між ЄС та Росією у понад 200 мільярдів євро щорічно до початку повномасштабної війни. Такі цифри змушують багатьох політиків шукати компроміси замість конфронтації.
Внутрішньополітичні міркування
По-третє, внутрішньополітичні міркування. Лідери багатьох західних країн побоюються, що жорстка позиція щодо Росії може спровокувати енергетичну кризу та соціальні протести.
“Європейські суспільства поки не готові платити високу ціну за протистояння з Росією. Це створює спокусу для політиків шукати легкі шляхи”, – зазначає Гойсген.
Однак історія вчить нас, що політика умиротворення агресора ніколи не приносила миру. Згадаймо Мюнхенську угоду 1938 року, коли західні держави пожертвували Чехословаччиною заради примарного миру з нацистською Німеччиною.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки провів дослідження, яке показує вражаючі паралелі між риторикою Гітлера перед Другою світовою війною та сучасними заявами Путіна. В обох випадках ми бачимо поєднання історичних претензій, міфу про “захист співвітчизників” та звинувачення Заходу у ворожості.
“Путін прямо заявляє про своє бачення майбутнього світового порядку, де Росія відновлює свою імперську велич. Цю риторику не можна ігнорувати”, – наголошує Гойсген.
Гібридний характер російської загрози
Ще одним аспектом недооцінювання російської загрози є нерозуміння її гібридного характеру. Військова агресія – лише вершина айсберга. Під водою – кібератаки, інформаційні операції, енергетичний шантаж, корупційний вплив.
За даними Національного інституту стратегічних досліджень, Росія щороку витрачає мільярди доларів на пропаганду та дезінформацію в західних країнах. Мета – підірвати єдність Заходу, посилити поляризацію суспільства, просувати проросійських політиків.
“Захід все ще мислить категоріями традиційної війни, тоді як Росія давно перейшла до гібридної агресії. Це створює асиметрію у сприйнятті загроз”, – пояснює Гойсген.
Ядерна риторика
Особливу тривогу викликає російська ядерна риторика. Кремль регулярно вдається до ядерного шантажу, розраховуючи на страх західних суспільств перед ескалацією.
“Путін добре вивчив психологію західних лідерів. Він знає, що ядерна риторика змушує їх бути обережнішими у підтримці України”, – зазначає директор Мюнхенської конференції.
Стратегія протидії
Що ж робити в цій ситуації? На думку Гойсгена, Заходу потрібна комплексна стратегія протидії російській агресії, яка включатиме:
– Посилення військової підтримки України без штучних обмежень
– Системну протидію російській дезінформації
– Зменшення енергетичної залежності від Росії
– Чітку комунікацію з Кремлем щодо наслідків подальшої ескалації
– Довгострокову стратегію відносин з Росією після Путіна
“Важливо розуміти: Путін поважає лише силу. Будь-які ознаки слабкості чи вагання з боку Заходу лише заохочують його до подальшої агресії”, – підкреслює Гойсген.
Культурний вимір розуміння загрози
Підтримуючи зв’язок з колегами з культурної сфери у різних європейських країнах, я спостерігаю цікаву тенденцію. Митці та інтелектуали часто розуміють російську загрозу глибше, ніж політики. Можливо, тому що культура дозволяє відчути історичні процеси інтуїтивно, через емоційне сприйняття.
Нещодавня виставка сучасного українського мистецтва “Крізь війну” у Берліні справила сильне враження на німецьку публіку. Мистецтво здатне донести те, що не завжди вдається політичним заявам.
Усвідомлення російської загрози – це не просто питання міжнародної політики. Це питання захисту цінностей, на яких побудована сучасна європейська цивілізація: свободи, демократії, поваги до суверенітету.
Як зазначив Гойсген: “Недооцінювання Росії – це розкіш, яку Захід більше не може собі дозволити. Ціна такої помилки зростає з кожним днем”.
Час зняти рожеві окуляри і подивитися реальності у вічі. Російська загроза – не теоретична концепція, а безпосередня небезпека для європейської безпеки. І лише адекватне розуміння цієї загрози дозволить сформувати ефективну стратегію протидії.
