Вранці 6 травня Покровськ сколихнули вибухи
Російські війська знову завдали удару по місту, яке останнім часом опинилося на передовій російського наступу на Донеччині. Пʼятеро мирних жителів загинули, ще щонайменше 10 поранені – такі жахливі наслідки чергового обстрілу.
Вчора я прибув до Покровська, щоб на власні очі побачити, як живе місто під постійною загрозою. Перше, що вражає – напівпорожні вулиці та настороженість людей, які залишилися. За словами місцевих, багато хто виїхав після того, як обстріли стали майже щоденними.
“Ми вже звикли спати одягненими, з документами під рукою,” – розповідає Олена, 47-річна продавчиня з місцевого магазину. “Мої діти та онуки вже в Дніпрі, але я залишаюся, бо комусь треба доглядати за старенькою мамою, яка категорично відмовляється покидати свій дім.”
За інформацією Донецької обласної військової адміністрації, сьогоднішній обстріл пошкодив щонайменше 15 будинків та критичну інфраструктуру. Серед загиблих – подружжя пенсіонерів, які не встигли дістатися укриття.
Робота рятувальників
На місці трагедії працюють рятувальники ДСНС, розбирають завали та шукають людей. Олександр, рятувальник з 12-річним стажем, розповідає: “Найважче – це бачити, як руйнуються людські долі. Ми витягаємо з-під завалів не просто тіла, а чиїхось рідних, сусідів, друзів. За кожним загиблим – ціла історія”.
Нині Покровськ, де до повномасштабного вторгнення проживало близько 60 тисяч людей, перетворився на місто-привид. За оцінками місцевої влади, залишилося не більше 20 тисяч мешканців. Більшість – літні люди та ті, хто не має куди їхати.
Евакуація та гуманітарна допомога
Міський голова Сергій Добряк, з яким мені вдалося поговорити між нарадами штабу, наголосив на необхідності евакуації: “Ми щодня організовуємо автобуси до безпечніших регіонів. Але переконати людей покинути домівки стає все складніше. Багато хто каже: ‘Краще померти вдома, ніж невідомо де'”.
Водночас у місті продовжують працювати волонтери. Одна з них – Марина Ковальчук, координаторка місцевого гуманітарного штабу. “Щодня видаємо до 500 продуктових наборів. Люди приходять не лише по їжу, а й по психологічну підтримку. Багато хто просто хоче поговорити, виплакатись,” – ділиться Марина.
Життя під обстрілами
Вражає стійкість мешканців Покровська. Попри постійну небезпеку, вони намагаються зберігати рештки нормального життя. В одному з дворів бачу дітей, які граються між вибухами. Їхні батьки розповідають, що малеча вже навчилася розрізняти звуки прильотів і за лічені секунди ховатися в підвал.
“Найстрашніше, що діти вже не бояться сирен. Це стало для них буденністю,” – зітхає Тетяна, мама 7-річного Максима. “Син малює не сонечко і квіти, а танки і вибухи. Це розриває серце”.
За даними Офісу Генерального прокурора, з початку російської агресії на Донеччині загинуло понад 1500 цивільних осіб, серед яких щонайменше 78 дітей. Ці цифри постійно зростають.
Стратегічне значення міста
Ситуація в Покровську ускладнюється ще й тим, що місто стало важливим логістичним центром. Сюди прибувають гуманітарні вантажі для всього регіону, працюють евакуаційні штаби, розміщені військові адміністрації з деокупованих територій.
“Росіяни свідомо б’ють по цивільній інфраструктурі. Їхня мета – посіяти паніку, змусити людей тікати, деморалізувати,” – пояснює Павло Кириленко, голова Донецької ОВА, з яким мені вдалося коротко поспілкуватися телефоном.
Вчорашній обстріл Покровська – лише один з епізодів у серії нападів на мирні міста Донеччини. За останній тиждень російські війська також завдали ударів по Костянтинівці, Краматорську та Слов’янську. Загалом в області немає жодного безпечного місця.
Незламний дух
Попри всі жахіття війни, місцеві жителі не втрачають надії. “Ми вистоїмо. Це наша земля, і ми нікуди не підемо,” – твердо каже 67-річний Микола Петрович, чий будинок був пошкоджений минулого тижня. “Вже третій рік живемо під обстрілами. Наші діди пережили німців, то невже ми не переживемо росіян?”
Залишаючи Покровськ, я озираюся на місто, яке колись було спокійним промисловим центром. Сьогодні його силует спотворений зруйнованими будівлями та чорним димом. Але навіть у цьому пеклі продовжують жити і боротися люди. Їхня мужність – найкраща відповідь ворогу, який намагається зламати український дух.
