У Львові жінці з рідкісною групою крові пересадили печінку загиблого 16-річного юнака
Нещодавно у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги відбулася унікальна операція. Медики врятували життя жінці з рідкісною четвертою групою крові, пересадивши їй печінку від загиблого 16-річного юнака. Ця історія вразила мене не лише як приклад високого професіоналізму українських медиків, але й як свідчення того, що навіть у найскладніших обставинах життя перемагає.
Коли я приїхав до лікарні, щоб поспілкуватися з лікарями, вони саме закінчували обхід. Максим Огоновський, керівник Центру трансплантації, розповів мені, що така операція — надзвичайно складне хірургічне втручання, яке тривало понад десять годин.
“Це був дуже важкий випадок. Пацієнтка потрапила до нас у критичному стані з прогресуючою печінковою недостатністю. Її шанси на виживання без трансплантації були мінімальними”, — поділився лікар, коли ми розмовляли у його кабінеті.
Пошук донора та складність операції
Складність полягала не лише в самій операції, але й у пошуку відповідного донора. Четверта група крові є найрідкіснішою, тож знайти сумісного донора було надзвичайно важко. На жаль, ним став 16-річний хлопець, який загинув внаслідок травми голови.
“Родичі юнака погодилися на донорство його органів. Це неймовірно важке рішення, але завдяки їхній згоді ми змогли врятувати кілька життів”, — розповіла Оксана Чуловська, координаторка з трансплантації.
Наталія, сестра пацієнтки, не стримувала сліз, коли розповідала мені про стан здоров’я своєї сестри до операції: “Ми вже готувалися до найгіршого. Лікарі чесно сказали, що без пересадки вона не проживе й місяця. Коли нам повідомили, що знайшовся донор — це було як диво”.
Робота медичної команди
Команда лікарів працювала злагоджено та професійно. Хірурги, анестезіологи, медсестри — всі розуміли, що рахунок іде на години. За словами Олега Самчука, хірурга-трансплантолога, такі операції вимагають надзвичайної точності.
“Кожна хвилина важлива. Донорський орган має обмежений час життєздатності поза тілом. Ми повинні були діяти швидко, але водночас надзвичайно обережно”, — пояснив він.
Пацієнтка зараз перебуває під пильним наглядом медиків. Її стан стабільний, і лікарі оцінюють прогнози як позитивні. За даними обласного департаменту охорони здоров’я, це вже п’ята успішна трансплантація печінки, проведена у Львові цього року.
Розвиток трансплантології в Україні
Головний лікар Олег Дуда зазначив, що розвиток трансплантології в Україні є одним із пріоритетних напрямків медицини: “Ми продовжуємо вдосконалювати свої навички та розширювати можливості. Наша мета — щоб українські пацієнти отримували якісну допомогу в Україні, а не були змушені шукати порятунку за кордоном”.
Особливо зворушливим був момент, коли мені вдалося поспілкуватися з батьками донора. Попри невимовний біль втрати, вони знайшли в собі сили прийняти рішення, яке врятувало кілька життів.
“Наш син завжди хотів допомагати людям. Він мріяв стати рятувальником. Тепер частинка його житиме в інших людях, і це дає нам хоч якусь розраду у нашому горі”, — сказав батько хлопця, витираючи сльози.
Проблема донорства в Україні
За словами медиків, в Україні ще досі існує проблема нестачі донорських органів. Багато пацієнтів роками чекають на трансплантацію, і не всі доживають до цього моменту. Лікарі наголошують на важливості розвитку культури донорства в нашому суспільстві.
“Кожен донор може врятувати до восьми життів. Це неймовірно важливо — говорити про донорство органів, руйнувати стереотипи та страхи”, — підкреслила Марія Кулик, представниця громадської організації “Даруй життя”.
Коли я покидав лікарню, то зустрів родичів пацієнтки, які чекали на новини. Їхні очі світилися надією і вдячністю. Цей випадок — яскравий приклад того, як професіоналізм лікарів, самовідданість медичного персоналу та людська доброта можуть творити справжні дива.
За даними Міністерства охорони здоров’я, торік в Україні було проведено понад 250 трансплантацій різних органів. Це значно менше, ніж потребують українські пацієнти, але позитивна динаміка дає надію на краще майбутнє для трансплантології в нашій країні.
Ця історія нагадує нам, що навіть у найтемніші часи є місце для надії та людяності. І що кожен з нас може стати рятівником для когось, навіть після того, як покине цей світ.