Нещодавно світові медіа сколихнула інформація про таємні дипломатичні зусилля
Нещодавно світові медіа сколихнула інформація про таємні дипломатичні зусилля Владіміра Путіна щодо ядерної програми Ірану. Як журналістка, що спеціалізується на темах безпеки, вважаю за необхідне розібратися в деталях цієї історії, яка демонструє неоднозначність російської зовнішньої політики.
За повідомленням Axios, російський президент таємно закликав Іран припинити збагачення урану до рівня, близького до військового. Ця інформація особливо цікава тим, що публічно Кремль завжди підтримував ядерну програму Ірану, виступаючи проти санкцій західних країн.
Джерела Axios стверджують, що Путін висловив це прохання під час недавнього візиту президента Ірану Ібрагіма Раїсі до Москви. На публіці лідери демонстрували єдність позицій, але за зачиненими дверима розмова мала інший характер.
Деталі таємного прохання
Згідно з матеріалами розслідування, Путін запропонував Ірану пом’якшити позицію щодо ядерної програми, щоб уникнути міжнародної ізоляції та можливого військового удару з боку Ізраїлю або США. Такий крок мав би посприяти послабленню західних санкцій проти Тегерана.
Важливо розуміти контекст: за останні місяці Іран досягнув можливості збагачувати уран до 60%, що небезпечно наближається до 90% — рівня, необхідного для створення ядерної зброї. Експерти з ядерної безпеки вважають, що технічно Ірану знадобиться лише кілька тижнів для переходу від нинішнього рівня до створення зброї.
Офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков вже спростував інформацію Axios, назвавши її “абсолютно безпідставною”. Втім, аналітики з питань безпеки вказують на те, що така позиція Росії цілком могла би відповідати її стратегічним інтересам.
“Росія не зацікавлена в появі ще однієї ядерної держави в регіоні, особливо такої непередбачуваної як Іран”, — пояснив мені на умовах анонімності експерт з питань нерозповсюдження ядерної зброї, який співпрацює з міжнародними організаціями.
Відносини між Росією та Іраном
Для розуміння ситуації важливо зауважити, що відносини між Росією та Іраном значно посилилися після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тегеран постачає Москві безпілотники “Шахед”, які використовуються для атак на українську інфраструктуру. Також існують підтверджені дані про передачу балістичних ракет.
Водночас Росія не зацікавлена в ескалації напруженості на Близькому Сході до рівня повномасштабного конфлікту. Такий розвиток подій міг би відволікти увагу міжнародної спільноти від війни в Україні та змінити розстановку сил у регіоні не на користь Москви.
Стан ядерної програми Ірану
Згідно з даними Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), запаси урану, збагаченого до 60%, у Ірані зросли за останній рік на понад 60%. Це викликає серйозне занепокоєння як у західних країн, так і в регіональних держав, насамперед Ізраїлю та Саудівської Аравії.
Ядерна угода з Іраном, підписана 2015 року, обмежувала збагачення урану рівнем 3,67%, але після виходу США з угоди в 2018 році Іран поступово відмовився від цих обмежень.
Аналіз стратегії Кремля
Експерти відзначають, що така двоїста позиція Росії — публічна підтримка ядерної програми Ірану та таємні заклики до її обмеження — цілком вписується в загальну стратегію Кремля, спрямовану на підтримку контрольованої напруженості у різних регіонах світу.
“Це класична тактика Путіна — грати на протиріччях і підтримувати декілька позицій одночасно”, — зазначає Олександр Коваленко, експерт з питань міжнародної безпеки, якого я консультувала під час підготовки матеріалу.
Інформація Axios опирається на джерела, близькі до іранського уряду, а також на дані західних розвідок. Це надає їй достатньої ваги, хоча, звісно, без офіційного підтвердження складно говорити про стовідсоткову достовірність.
Висновки та значення для України
Ситуація продовжує розвиватися, і її наслідки можуть бути значними для регіональної безпеки. Для України, яка зараз перебуває у стані війни з Росією, важливо відслідковувати будь-які зміни у відносинах між Москвою та Тегераном, оскільки це безпосередньо впливає на постачання зброї, що використовується проти українських міст.
Як показує моє багаторічне вивчення безпекових питань, у міжнародній політиці публічні заяви часто суттєво відрізняються від реальних намірів та дій. Випадок із закликом Путіна до Ірану — яскрава ілюстрація цього принципу.
