Київ прощається із героєм, захисником і пластуном
Вчора Київ у скорботі схилив голову перед полеглим захисником України Романом Орищенком. Майдан Незалежності заповнили сотні людей — побратими, друзі, рідні та просто кияни, які прийшли віддати шану воїну.
Ранок видався не по-літньому похмурим, ніби саме небо плакало за героєм. Люди почали збиратися ще задовго до початку церемонії. Хтось приносив квіти, хтось тихо молився, багато хто просто стояв мовчки, опустивши очі.
“Роман був світлою людиною, яка завжди знаходила правильні слова підтримки”, — розповідає мені Олексій, побратим загиблого. “Навіть у найтемніші години він вмів підбадьорити, знайти щось позитивне. Таких людей мало, і втрачати їх особливо боляче”.
Пластун і наставник
Орищенко був не лише воїном, а й активним пластуном. Пласт — це українська скаутська організація, що виховує молодь на засадах патріотизму та відповідальності. Саме тому серед присутніх було багато молоді у пластунських одностроях.
“Для багатьох із нас він був наставником і прикладом”, — каже 17-річна Марія, пластунка. “Він вчив нас любити Україну не словами, а справами. І сам до останнього подиху залишався вірним цьому принципу”.
Роман загинув під час виконання бойового завдання на східному фронті. Йому було лише 34 роки. Вдома залишилася дружина та двоє маленьких дітей, яких він так любив і про яких часто розповідав побратимам у короткі хвилини перепочинку.
Церемонія прощання
Церемонія прощання тривала кілька годин. Лунали промови друзів, військових побратимів, представників пластунської спільноти. Багато хто не міг стримати сліз, особливо коли військовий оркестр заграв “Пливе кача” — пісню, що стала символом прощання з героями України.
“Роман мріяв побачити Україну вільною, сильною, квітучою”, — сказав під час церемонії командир підрозділу, в якому служив Орищенко. “І саме за цю мрію він віддав найдорожче — своє життя. Наш обов’язок — зробити все, щоб його жертва не була марною”.
Останній шлях
Після церемонії на Майдані траурна процесія рушила до Михайлівського Золотоверхого собору, де відбулося відспівування. Вулицями центру Києва люди йшли мовчки, тримаючи в руках синьо-жовті прапори та портрет усміхненого молодого чоловіка в військовій формі.
У соборі служба тривала недовго. Священники говорили про вічне життя, про те, що герої не вмирають, а стають ангелами-охоронцями своєї землі. І хоч ці слова мали б втішати, на обличчях присутніх читався біль і невимовна скорбота.
“Найважче усвідомлювати, що таких прощань по всій Україні щодня десятки”, — каже мені літня жінка, яка стояла поруч. “Кожного дня матері втрачають синів, діти — батьків, а Україна — своїх захисників. І кожна така втрата — це рана на тілі нашого народу”.
Після відспівування Романа поховали на Алеї Героїв міського кладовища. У останню путь його проводжали залпами військового салюту — як і належить справжньому воїну.
Пам’ять про героя
Київ прощається з героями кожного дня. І кожне таке прощання — це нагадування про ціну, яку платить Україна за свою свободу і незалежність. Роман Орищенко поповнив ряди тих, хто навічно залишиться в пам’яті народу як захисник, герой, людина, яка не вагаючись віддала найдорожче — своє життя — за рідну землю.
Пам’ятаймо кожного, хто боронить Україну. Пам’ятаймо Романа Орищенка — захисника, пластуна, героя.
