Сонце пробивається крізь запилене вікно редакції газети “Вісник Полтавщини”. Ярослава, головна редакторка, вже дві години намагається вирішити, як розмістити матеріали на чотирьох шпальтах замість звичних восьми. Папір подорожчав утричі, а рекламодавці один за одним відмовляються від співпраці.
“Дні, коли ми хвилювалися про розмір шрифту чи колір фотографій, здаються далеким минулим”, – зізнається вона, протираючи окуляри. “Тепер головне питання – як взагалі вийти друком”.
Історія “Вісника” не унікальна. За два роки повномасштабної війни регіональні медіа опинилися в найскладнішій ситуації за всю історію незалежної України. Але вони продовжують боротися за існування.
Виживання на межі можливого
Після поїздки дванадцятьма областями України я зрозумів: локальні медіа тримаються на ентузіазмі та відданості своїй справі. Нестача ресурсів, міграція кадрів, технічні проблеми – це лише верхівка айсберга проблем.
“Наш колектив зменшився з десяти до чотирьох осіб”, – розповідає Михайло Дорошенко з інформаційного порталу Сумщини. “Коли почалася повномасштабна війна, багато хто виїхав. Хтось – за кордон, хтось – у безпечніші регіони. Залишилися найвідданіші”.
За даними Інституту масової інформації, близько 60% регіональних медіа втратили від 30 до 70% своїх доходів. Майже половина редакцій була змушена скоротити штат або перевести співробітників на неповний робочий день.
“Раніше ми могли дозволити собі оплачувати відрядження журналістам у віддалені села, – згадує редактор херсонського видання Сергій Петренко. – Тепер інколи не вистачає грошей навіть на бензин для генератора, щоб працювати під час відключень електроенергії”.
Міжнародна підтримка: рятувальне коло
У цій критичній ситуації міжнародні організації стали справжнім рятувальним колом для багатьох регіональних видань.
Проєкт “Медіа за сталу демократію”, що фінансується Європейським Союзом, надав гранти 47 регіональним виданням у 2023 році. Загальна сума допомоги становила понад 1,2 млн євро.
“Ці кошти дозволили нам оновити обладнання та створити кризовий фонд для виплати зарплат у найскладніші місяці”, – пояснює Олена Вишневська, керівниця запорізького онлайн-медіа.
Міжнародний фонд медіарозвитку (MDIF) запустив програму екстреної підтримки українських медіа, яка включає не лише фінансову допомогу, але й технічну підтримку, консультації з безпеки та психологічну допомогу для журналістів.
“Завдяки цій програмі ми змогли придбати захисне спорядження для наших репортерів та облаштувати укриття в приміщенні редакції”, – ділиться Валентин Корж із Чернігівщини.
Спільнота рятує спільноту
Що мене особливо вразило під час поїздок – це самоорганізація медійників. У багатьох областях виникли неформальні об’єднання редакцій, які діляться ресурсами та досвідом.
“Коли у нас зламалася єдина професійна камера, колеги з сусіднього району позичили свою. Потім ми разом купили обладнання, яким користуємося по черзі”, – розповідає Наталя Бондаренко з черкаського видання.
Громадська організація “Інститут демократії медіа” створила платформу “МедіаХаб”, де регіональні журналісти можуть безкоштовно навчатися, отримувати юридичні консультації та знаходити партнерів для спільних проєктів.
“Раніше кожен варився у своєму котлі проблем. Тепер ми відчуваємо плече одне одного”, – говорить Тарас Левчук із Рівненщини.
Цифрова трансформація: вимушена необхідність
Війна прискорила цифрову трансформацію регіональних медіа. Видання, які десятиліттями виходили лише у друкованому форматі, освоюють онлайн-платформи.
“Нам було складно перебудуватися, – зізнається Галина Марченко з газети “Вісті Полісся”. – Середній вік нашої редакції – 50 років. Але ми навчилися знімати відео на смартфон, вести соціальні мережі та навіть запустили подкаст”.
Фонд “Відродження” профінансував програму цифрової трансформації для 32 регіональних видань. Учасники отримали не лише технічне обладнання, але й пройшли навчання з цифрового маркетингу, SEO-оптимізації та роботи з соціальними мережами.
“Кількість наших читачів в онлайні зросла вдвічі за останні півроку”, – з гордістю повідомляє Андрій Коваленко з Миколаївщини. “Це дозволило нам залучити нових рекламодавців і трохи поліпшити фінансовий стан”.
Локальний контент: цінніший, ніж будь-коли
Попри всі труднощі, регіональні медіа залишаються критично важливими для своїх громад. В умовах інформаційної війни вони стали “острівцями довіри” для місцевих жителів.
“Люди телефонують до редакції, щоб перевірити інформацію, яку почули в загальнонаціональних новинах”, – розповідає Віктор Степаненко з Полтавщини. “Вони довіряють нам, бо знають особисто”.
За даними дослідження Internews, рівень довіри до місцевих медіа в регіонах України становить 68%, що значно вище, ніж до загальнонаціональних (52%).
“Ми пишемо про те, що справді хвилює наших читачів: де відкрито пункти обігріву, коли відновлять водопостачання, як отримати гуманітарну допомогу”, – пояснює Ірина Костенко з Чернівців.
Погляд у майбутнє
Розмовляючи з регіональними журналістами, я відчував їхнє занепокоєння, але водночас і рішучість продовжувати роботу попри всі перешкоди.
“Ми розуміємо, що наше видання може не пережити цю війну в нинішньому форматі”, – зізнається Олександр Павленко з Харківщини. “Але ми точно знаємо, що наша аудиторія нікуди не зникне. Люди завжди потребуватимуть перевіреної локальної інформації”.
Експерти прогнозують, що післявоєнне відновлення України створить нові можливості для регіональних медіа. Зростаюча роль місцевого самоврядування, децентралізація та відбудова громад збільшать потребу в якісній локальній журналістиці.
“Ті, хто виживе зараз, отримають величезні перспективи в майбутньому”, – вважає медіаексперт Вадим Міський.
Повертаючись до Києва після моєї останньої поїздки, я везу з собою не лише нотатки та інтерв’ю, але й тверде переконання: регіональна журналістика в Україні – це не просто професія. Це місія, яка триває навіть тоді, коли здається, що продовжувати неможливо.
