Ракетний обстріл Дніпра наслідки: пошкоджено школи, лікарні, будинки
Вранці я прокинувся від звуку сирен у своєму готельному номері в Дніпрі, куди приїхав збирати матеріал для статті про відновлення міста. Не встиг допити каву, як місто здригнулося від потужних вибухів. Відразу зрозумів – почався черговий масований обстріл.
Руйнування освітніх закладів
Вже за годину я опинився біля однієї з пошкоджених шкіл у Новокодацькому районі. Вибиті вікна, потрощені двері, уламки скла розсипані по всьому подвір’ю. Директорка закладу Марина Петренко, ледь стримуючи сльози, розповіла:
“Ми тільки завершили ремонт після попереднього обстрілу. Діти мали повернутися до очного навчання наступного тижня. Тепер все знову доведеться починати спочатку”.
За офіційними даними міської влади, внаслідок ранкового ракетного обстрілу у Дніпрі пошкоджено щонайменше три школи, дві лікарні та понад 20 житлових будинків. Постраждали також об’єкти критичної інфраструктури міста.
Голова Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак повідомив, що найбільше постраждав саме Новокодацький район. “Рятувальники все ще розбирають завали та шукають людей під уламками. На жаль, є поранені серед цивільного населення, їм надається вся необхідна допомога”, – зазначив він.
Робота комунальних служб
На місці однієї з влучень працює бригада комунальників. Чоловіки прибирають уламки бетону та скла. Комунальник Петро, витираючи піт з чола, розповідає:
“Працюємо з п’ятої ранку. Спочатку допомагали рятувальникам діставати людей з-під завалів, тепер от розчищаємо. Втома страшенна, але зупинятися не можна”.
Пошкодження медичних закладів
У міській дитячій лікарні №2 вибиті всі вікна, пошкоджений фасад. Лікарі були змушені перевести маленьких пацієнтів у безпечніші відділення. Завідувачка педіатричного відділення Олена Коваленко розповіла, що персонал спрацював чітко і злагоджено:
“Коли почули перші вибухи, одразу перевели дітей у коридор, подалі від вікон. Завдяки цьому ніхто з малечі не постраждав. Але психологічна травма залишиться надовго”.
Історії постраждалих
На одній із вулиць я зустрів літню жінку, яка збирала речі біля розбитого будинку. Галина Степанівна, 76 років, все життя пропрацювала вчителькою. Показує на зруйновану стіну своєї квартири:
“45 років прожила в цьому будинку. Тут виросли мої діти, внуки. А тепер не знаю, де ночуватиму. Добре, що сусіди обіцяли притулити тимчасово”.
Гуманітарна допомога
Місцева влада організувала пункти обігріву та харчування для постраждалих. У школі №47, яка не зазнала пошкоджень, волонтери роздають гарячий чай, бутерброди та теплі ковдри. Координатор волонтерського штабу Максим Дорошенко каже:
“Зараз найважливіше – забезпечити людей теплом і їжею. Багато хто втратив домівки в холодну пору року. Паралельно формуємо списки тих, хто потребує тимчасового житла”.
Енергопостачання
За даними енергетиків, через обстріли частина міста залишилася без електропостачання. Аварійні бригади працюють у посиленому режимі, щоб відновити подачу світла.
“Пошкоджено декілька трансформаторних підстанцій. Робимо все можливе, щоб до ночі відновити електропостачання у більшості районів”, – повідомив представник обленерго Віталій Кузьменко.
Взаємодопомога громади
Місцеві мешканці, незважаючи на страх і втому, демонструють неймовірну стійкість. Біля одного з пошкоджених будинків я спостерігав, як сусіди допомагають літній жінці виносити вцілілі речі, інші розбирають завали.
“У нас тут своя маленька армія порятунку, – усміхається Олег, мешканець сусіднього будинку. – Сьогодні я допомагаю сусідам, завтра, можливо, вони допоможуть мені. Тільки так і виживаємо”.
Міський голова закликав мешканців бути обережними та не ігнорувати сигнали повітряної тривоги. Також він повідомив, що міська влада надасть матеріальну допомогу всім, чиє житло постраждало внаслідок обстрілу.
Поки я завершував збір матеріалів, до міста прибули додаткові бригади рятувальників та медиків з сусідніх районів області. Проїжджаючи містом, бачу, як комунальники вже встановлюють тимчасові конструкції на місці вибитих вікон у багатоповерхівках.
Дніпро знову показує свою неймовірну стійкість. Місто, яке завжди вважалося промисловим серцем України, сьогодні демонструє, що його головна сила – у людях, які попри все продовжують жити, працювати і допомагати одне одному.
