На порозі української незалежності сталася подія, про яку мало хто знає. У 1989 році в Рівненській області розстріляли 79-річного Івана Гончарука – колишнього воїна УПА. Ця страта стала останньою відомою в історії УРСР та однією з останніх у всьому Радянському Союзі.
Коли багато хто вже відчував подих майбутньої свободи, тоталітарна система продовжувала знищувати тих, хто боровся за незалежність України. Трагічна доля Івана Гончарука – це історія про незламність українського духу та жорстокість режиму, що не хотів відпускати контроль навіть у власні останні дні.
Хто такий Іван Гончарук?
Іван Гончарук народився 1910 року на Волині. Як і багато його земляків, у 1940-х роках він долучився до українського підпілля. Після війни Гончарук залишався в лавах УПА, був членом Служби безпеки ОУН під псевдонімом “Галайда”.
За даними істориків, він брав участь у збройній боротьбі проти радянської влади. 1952 року його заарештували та засудили до 25 років таборів. Після відбуття терміну Гончарук повернувся в Україну, але 1984 року його знову заарештували.
Цього разу йому інкримінували вбивство голови колгоспу у Рівненській області, вчинене під час перебування у підпіллі. Після п’яти років слідства 79-річного старого засудили до смертної кари.
Несправедливий суд у часи “гласності”
Судовий процес над Іваном Гончаруком викликає багато запитань. Історики відзначають, що докази його провини були сумнівними. Засудження базувалося переважно на свідченнях, які суперечили одне одному.
“Це був показовий суд. Навіть у часи Горбачова система не могла пробачити тим, хто боровся за незалежність України”, – коментує історик Володимир Бірчак з Архіву національної пам’яті.
Процес відбувався у 1989 році – час, коли країною ширилися демократичні настрої, створювались перші незалежні громадські організації, а Народний Рух України вже готувався до перших демократичних виборів.
Остання страта
Вирок Івану Гончаруку виконали 29 липня 1989 року в Рівненській в’язниці. Йому було майже 80 років. Він став одним із останніх українців, страчених радянською владою.
“Фактично це була помста системи, яка вже відчувала свій близький кінець. Розстрілюючи старого упівця, режим намагався поставити крапку в боротьбі з українським визвольним рухом”, – пояснює дослідниця Оксана Лісова з Центру досліджень визвольного руху.
Іронія долі полягає в тому, що через два роки Україна здобула незалежність. Та справедливість для Івана Гончарука настала занадто пізно.
Чому про це мало говорять?
Історія останньої страти в УРСР залишається маловідомою широкому загалу. Документи про судовий процес та виконання вироку зберігаються в архівах, але довгий час були засекречені.
“Радянська влада не хотіла розголошувати факт, що розстрілює літніх людей за дії 40-річної давнини. А пізніше ця історія просто загубилася серед бурхливих подій початку 90-х”, – каже архівіст Марія Ковальчук.
Лише останніми роками дослідники почали відкривати цю сторінку історії. Родичі Гончарука намагаються реабілітувати його посмертно, але процес просувається повільно.
Символічне значення трагедії
Страта Івана Гончарука має глибоке символічне значення. Вона показує, наскільки запеклою була боротьба радянської системи проти ідеї української незалежності – навіть тоді, коли ця система вже стояла на краю прірви.
“Це історія про те, як тоталітарний режим до останнього дня не відмовлявся від репресивних методів. Навіть коли все навколо змінювалося, система не могла змінитися”, – підкреслює політолог Тарас Шамайда.
Для сучасної України доля Івана Гончарука – це нагадування про ціну незалежності та про те, що шлях до свободи був довгим і кривавим.
Висновки
Історія останньої страти воїна УПА нагадує, що наша незалежність народжувалася в боротьбі, яка тривала десятиліттями. Іван Гончарук не дожив лише два роки до моменту, коли Україна стала вільною.
Сьогодні, коли ми знову захищаємо нашу незалежність, історія Івана Гончарука набуває особливої актуальності. Вона нагадує про безкомпромісну жорстокість тоталітарних режимів і про те, що свобода ніколи не дається легко.
Пам’ять про останню жертву радянських репресій – це наш обов’язок перед минулим і застереження для майбутнього.
