Тихий січневий вечір 1863 року перевернув життя цілого покоління українців, поляків та білорусів. Повстання, що спалахнуло на теренах Речі Посполитої проти Російської імперії, докотилося потужною хвилею до Київщини та Волині. Ця історія – не просто факт із минулого. Вона відлунює в наших сьогоднішніх дискусіях про національну ідентичність, відносини з сусідами та право народів на самовизначення.
Перебуваючи минулого тижня на конференції в Національному музеї історії України, я була вражена, наскільки мало ми, українці, знаємо про цю сторінку нашого минулого. А вона варта уваги, бо показує, як складно переплітаються долі народів і як вони впливають на життя майбутніх поколінь.
Київщина та Волинь: на перехресті повстання
Січневе повстання почалося 22 січня 1863 року як протест польської шляхти та інтелігенції проти політики Російської імперії. Але що робило його особливим для українських земель? На Київщині та Волині повстання мало свій неповторний характер.
“Це був своєрідний трикутник інтересів – польських, російських та українських”, – пояснює історик Олександр Кравчук із Київського національного університету імені Тараса Шевченка. “Польська шляхта бачила в цих землях частину відродженої Речі Посполитої, російська влада – невід’ємну частину імперії, а місцеве українське населення опинилося між цими двома силами”.
На Волині повстання мало найбільший розмах. Збройні загони під проводом Едмунда Ружицького контролювали цілі повіти. На Київщині головним осередком став Радомисльський повіт, де діяв загін Владислава Рудницького.
Український селянин – заручник чи учасник?
Особливістю повстання на українських землях стало складне ставлення до нього місцевого населення. Польські повстанці розраховували на підтримку українських селян, видавши маніфест “Золота грамота”, який обіцяв їм землю та волю.
Однак реальність виявилася складнішою. “Більшість селян поставилися до повстання насторожено”, – розповідає етнограф Марія Петренко. “В архівах збереглися свідчення, як селяни села Кодня на Житомирщині навіть допомагали російським військам ловити повстанців”.
Водночас деякі українці все ж приєдналися до повстання. У загоні Антона Юревича на Київщині майже половину складали українські селяни. Це свідчить про неоднозначність тогочасних настроїв.
Наслідки: як повстання змінило регіон
Придушення повстання призвело до кардинальних змін в житті Київщини та Волині. Російська імперія розпочала масштабну політику русифікації.
“Після 1863 року влада заборонила вживати польську мову в публічному просторі, закрила польські школи, конфіскувала маєтки учасників повстання”, – зазначає дослідниця Надія Ковальчук з Інституту історії України НАН України. “Водночас посилилася і русифікація українського населення – були обмеження на українське книговидання, театр, освіту”.
За даними Державного архіву Київської області, після повстання було конфісковано понад 140 маєтків на Київщині та Волині. Їх передавали російським чиновникам та військовим, що змінило соціальну структуру регіону.
Цікаво, що ці події опосередковано вплинули на український національний рух. “Парадоксально, але придушення польського повстання створило простір для українського національного відродження”, – пояснює історик Василь Шандра. “Імперська влада, борючись із польським впливом, іноді підтримувала українські культурні ініціативи як противагу польським”.
Пам’ять про повстання: забуте чи замовчуване?
Сьогодні пам’ять про Січневе повстання на Київщині та Волині зберігається нерівномірно. У Польщі ця подія – важлива частина національного наративу. В Україні ж про неї згадують переважно історики та краєзнавці.
Під час експедиції Волинським Поліссям минулого року я була вражена, як місцеві жителі села Соловичі показували мені могилу повстанців, за якою доглядають уже кілька поколінь. “Наші прадіди розповідали, що тут лежать люди, які боролися за волю”, – пояснила мені літня жінка, яка представилася як пані Ганна.
Такі острівці пам’яті свідчать, що історія повстання не зникла безслідно. Вона живе в родинних переказах, назвах урочищ, місцевих легендах.
Спільна історія – різні інтерпретації
Січневе повстання 1863 року на Київщині та Волині – це частина спільної українсько-польської історії, яку кожен народ трактує по-своєму. Для поляків – це боротьба за незалежність, для українців – складний епізод у формуванні національної ідентичності.
“Важливо розуміти, що в XIX столітті національні ідентичності лише формувалися”, – наголошує культуролог Петро Кралюк. “Тогочасні події не можна оцінювати крізь призму сучасних уявлень про нації та держави”.
Історія Січневого повстання вчить нас, що минуле не буває чорно-білим. Воно сповнене суперечностей, компромісів, непростих виборів. І саме такі складні історії допомагають нам краще зрозуміти сьогодення.
Відвідуючи місця боїв повстанців на Волині, я часто думаю про те, як важливо зберігати пам’ять про такі події. Не для того, щоб роз’єднувати народи, а щоб розуміти складність історичних процесів і цінувати здобуту свободу.
Січневе повстання 1863 року – це не лише сторінка в підручнику історії. Це урок про те, як боротьба за свободу одного народу може переплітатися з долею іншого, як імперські амбіції нищать цілі покоління, і як важливо будувати майбутнє на основі взаємоповаги та визнання права кожного народу на самовизначення.
