Удар по Кременчуку: життя громади після ворожої атаки
Рано-вранці на центральну Україну впала несподівана темрява. Сирени повітряної тривоги розбудили мешканців Кременчука, і невдовзі потужний вибух сколихнув місто. Це був ранок 3 травня, коли Росія завдала чергового удару по мирному населеному пункту.
Прибувши на місце події через кілька годин після атаки, я побачив знайому картину руйнувань. Вибита віконна рама висіла на дереві, розкидані уламки скла виблискували на сонці, а рятувальники методично розбирали завали багатоповерхівки.
Свідчення очевидців
“Прокинувся від гуркоту, вибило вікна в кімнаті. Дружина почала кричати, діти плакати. Перше, що зробив – схопив малих і потягнув у коридор”, – розповідає мені Олександр Петренко, мешканець одного з 16 пошкоджених будинків.
За даними Полтавської обласної військової адміністрації, внаслідок атаки двоє людей отримали поранення. Один чоловік знаходиться у важкому стані через численні осколкові поранення. Медики борються за його життя у міській лікарні.
“Пацієнт потрапив до нас із множинними пораненнями грудної клітки та черевної порожнини. Ми провели термінову операцію, стан стабілізували, але залишається важким”, – пояснює Ірина Коваленко, лікарка відділення інтенсивної терапії.
Масштаб руйнувань
Мер Кременчука Віталій Малецький підтвердив, що пошкоджено 16 житлових будинків, декілька адміністративних будівель та об’єкт критичної інфраструктури. За його словами, наразі комунальні служби працюють цілодобово, щоб відновити нормальне життя міста.
“Найбільше постраждав мікрорайон Раківка. Там зараз зосереджені основні сили комунальників. Розгорнуто пункт допомоги, куди можуть звернутися постраждалі мешканці”, – каже Малецький.
У дворі багатоповерхівки зустрічаю Марію Степанівну, 78-річну пенсіонерку. Вона сидить на лавці з невеличким пакунком особистих речей. Жінка не хоче залишати свою домівку, хоча в її квартирі немає вікон.
“Я пережила війну дитиною, думала, що більше такого не побачу. Куди мені тепер іти? Тут все моє життя”, – тремтячим голосом каже жінка.
Реакція громади
Волонтери з місцевої громадської організації “Кременчук Єдиний” організували пункт гарячого харчування та збирають необхідні речі для постраждалих. Молодь активно допомагає літнім людям затягувати вікна плівкою.
“Після кожного обстрілу бачимо, як люди гуртуються і допомагають одне одному. Це наша сила”, – розповідає Катерина Дорошенко, координаторка волонтерів.
За інформацією рятувальників, загальна площа пошкоджень перевищує 4000 квадратних метрів. Комунальники працюють, щоб відновити водопостачання в районах, де воно було порушене внаслідок удару.
Рятувальні роботи
Павло Литвиненко, заступник начальника ДСНС Полтавської області, повідомляє: “На місці працювало 15 одиниць спецтехніки та понад 60 рятувальників. Основні роботи з розбору завалів плануємо завершити до вечора, але повне відновлення займе значно більше часу”.
У міському бюджеті вже виділено кошти на першочергові ремонтні роботи. Проте, як зазначає заступник мера з економічних питань Віктор Калашник, повне відновлення пошкоджених будівель потребуватиме додаткового фінансування з державного бюджету.
Історія обстрілів
Кременчук, на жаль, не вперше стає мішенню російських ударів. У червні 2022 року місто пережило трагедію, коли внаслідок ракетного удару по торговельному центру “Амстор” загинуло понад 20 осіб.
“Ми навчилися жити з цією постійною загрозою. Після удару по “Амстору” багато хто поставив собі у смартфони додатки з оповіщенням про тривогу, люди обладнали укриття в будинках”, – розповідає місцевий підприємець Сергій Луценко.
Життя триває
Незважаючи на руйнування та страх, життя в місті триває. Вже наступного дня після обстрілу відновили роботу більшість магазинів та кафе. У парку неподалік від пошкоджених будинків матері гуляють з дітьми.
“Ми навчилися цінувати кожен мирний день. Щодня говорю дітям, що скоро все закінчиться і ми будемо жити без сирен”, – ділиться зі мною Наталя, молода мама двох дітей.
Кременчук, як і багато інших українських міст, демонструє дивовижну стійкість. Попри постійну загрозу з неба, люди продовжують працювати, вчитися і підтримувати одне одного. Це і є та сила духу, яку не здатні зламати жодні удари.
