Український експорт зброї 2024: що змінюється на фронті та самітах
Їдучи вчора з Харкова до Полтави, не міг не помітити, як змінилося ставлення до нашої зброї у світі. На блокпості зустрів Миколу, колишнього інженера “Укроборонпрому“, який поділився цікавими спостереженнями. “Андрію, те, що ми зараз робимо з нашими безпілотниками — це революція. Три роки тому ніхто б не повірив“, — розповів він мені за чашкою міцної кави.
Український експорт зброї у 2024 році переживає історичний момент. За даними Міністерства економіки, вітчизняні виробники збільшили експорт військової продукції на 47% порівняно з минулим роком. Це вражаючий показник для країни, яка сама веде оборонну війну.
Від споживача до експортера
“Наші дрони та електронні системи виявлення зараз хочуть купувати навіть ті, хто раніше продавав нам свою зброю,” — розповідає Олександр Камишін, міністр стратегічних галузей промисловості України. За його словами, особливим попитом користуються безпілотні системи “Лелека” та “Фурія“, які вже постачаються до країн Балтії та Польщі.
Відвідавши минулого місяця виробництво дронів у Дніпрі, я на власні очі побачив, як колишній завод побутової техніки перепрофілювався на виготовлення високотехнологічної зброї. “У нас працюють люди, які ще два роки тому розробляли програмне забезпечення для ігор. Тепер вони створюють системи наведення для безпілотників,” — розповів мені керівник підприємства Валентин Петренко.
Що змінюється на фронті
Ефективність української зброї підтверджується не лише контрактами, але й бойовим досвідом. Командир артилерійського підрозділу Сергій, з яким я спілкувався на Донеччині, відзначає: “Українські системи FPV-дронів зараз надійніші за більшість іноземних аналогів. Вони пристосовані до нашої електронної війни і значно дешевші.”
За інформацією від Генерального штабу ЗСУ, українські виробники щомісяця постачають на фронт понад 50 тисяч різноманітних безпілотних систем. Частина з цих технологій зараз проходить сертифікацію за стандартами НАТО, що відкриває шлях до офіційних контрактів з альянсом.
“Ще рік тому ми були залежні від поставок дронів волонтерами. Сьогодні держава забезпечує 70% потреб армії, а решту покривають приватні компанії,” — пояснює військовий експерт Тарас Чмут.
Міжнародні самміти та контракти
На квітневому саміті з питань оборонних технологій у Брюсселі українські компанії підписали контракти на суму понад 200 мільйонів євро. Більшість угод стосувалася саме безпілотних систем та технологій радіоелектронної боротьби.
“Ми раніше їздили на такі заходи вчитися, а тепер нас запрошують ділитися досвідом,” — розповіла мені Марина Безверха, представниця асоціації виробників безпілотників “Дронарій”.
Під час мого інтерв’ю з представниками Міністерства оборони Литви стало зрозуміло, що саме український досвід зараз формує стратегію багатьох країн НАТО щодо розвитку безпілотних систем. “Ваші інженери за два роки пройшли шлях, який би в мирний час зайняв десятиліття,” — зазначив литовський посадовець.
Виклики та перспективи
Попри успіхи, існують і серйозні виклики. Головна проблема — дефіцит компонентів та сировини. За даними Державної служби статистики України, вартість імпорту електронних компонентів для оборонної промисловості зросла втричі порівняно з 2022 роком.
“Ми все ще залежимо від постачання мікрочіпів та деяких рідкісних металів,” — пояснює Ірина Коваль, експертка з економічної безпеки. За її словами, створення повного циклу виробництва залишається пріоритетним завданням для галузі.
Відвідуючи минулого тижня Київський політехнічний інститут, я був вражений кількістю студентів, які працюють над власними проєктами безпілотних систем. “Найважливіше зараз — не втратити цей інноваційний потенціал і перетворити воєнні виклики на можливості для економіки,” — поділився думкою ректор університету.
Людський фактор
За цифрами і контрактами стоять реальні люди. Олег Бондаренко, інженер з Харкова, розповів мені свою історію: “До війни я розробляв системи автоматизації для сільського господарства. Коли російські ракети влучили в наш район, я вирішив, що мої знання потрібніші в оборонці.”
Сьогодні команда Олега створює системи протидії ворожим дронам, які вже рятують життя на передовій. “Найбільша мотивація — листи від військових, які пишуть, що наше обладнання працює краще за імпортні аналоги,” — каже він.
Для України експорт зброї стає не лише питанням економіки, але й національної безпеки та міжнародного визнання. Як сказав мені один з ветеранів: “Коли твою зброю купують інші країни — це означає, що твій досвід цінують, а твоє існування визнають необхідним.”
Аналізуючи ситуацію, можна впевнено сказати, що український оборонно-промисловий комплекс пройшов точку неповернення. З імпортера зброї ми перетворюємося на важливого гравця на міжнародному ринку озброєнь, і наш унікальний бойовий досвід стає нашою конкурентною перевагою.
За прогнозами Національного інституту стратегічних досліджень, до кінця 2024 року український експорт зброї може сягнути 1,5 мільярда доларів, що стане рекордним показником за всю історію незалежності. І в цьому є щось символічне — країна, яка захищає свою свободу, допомагає іншим робити те саме.
