59-річна студентка: працевлаштування літніх українців
Вчора я повернувся з Житомирщини, де спілкувався з Галиною Петрівною. У свої 59 років вона вирішила стати студенткою комп’ютерних курсів. Її історія змусила мене замислитися над долею старшого покоління українців, які не бажають залишатися осторонь сучасного життя.
“Мої діти сміялися, коли я сказала, що піду навчатися користуватися комп’ютером. А я їм відповіла – а що робити? На пенсію не проживеш, а на роботу без знання техніки зараз нікуди не візьмуть”, – розповідає жінка, поправляючи окуляри.
Галина Петрівна 35 років пропрацювала бухгалтером на місцевому підприємстві. Коли фірма закрилася, жінка опинилася перед складним вибором. До пенсії ще кілька років, а знайти роботу в маленькому місті після 55-ти – майже неможливо.
Проблема працевлаштування старшого покоління
Історія Галини не унікальна. Згідно з даними обласного центру зайнятості, майже 28% зареєстрованих безробітних на Житомирщині – люди віком від 50 років. І лише 12% з них вдається знайти нову роботу протягом року.
“Ми бачимо парадоксальну ситуацію, – коментує Микола Савченко, директор Житомирського центру перепідготовки кадрів. – З одного боку, в Україні гостра демографічна криза, працездатного населення не вистачає. З іншого – людей старшого віку не хочуть брати на роботу. Стереотипи щодо літніх працівників виявляються сильнішими за економічну доцільність”.
Я об’їздив чимало районів області, і скрізь картина схожа. В селі Високе зустрів Петра Івановича, колишнього агронома. У свої 62 роки він підробляє охоронцем на місцевій фермі. Каже, що пенсії в 2900 гривень вистачає лише на комунальні послуги та ліки.
“Працювати хочу не тільки через гроші, – зізнається чоловік. – Коли щодня маєш куди йти, відчуваєш себе потрібним. Сидіти вдома – це найгірше покарання”.
Європейський досвід
В Європі проблему вирішують системно. В Німеччині, наприклад, компанії отримують податкові пільги за працевлаштування людей старшого віку. У Нідерландах діють програми часткової зайнятості, коли пенсіонер може працювати кілька днів на тиждень.
Українські ініціативи
В Україні ж рух відбувається здебільшого знизу. Приємно здивувала ініціатива в Коростені, де місцеві підприємці створили програму “Досвід у дії”. Вони запрошують пенсіонерів як наставників для молодих працівників.
“Наша пекарня взяла на роботу 64-річну Марію Степанівну, яка все життя пропрацювала кондитером, – розповідає Олена Дмитренко, власниця мережі міні-пекарень. – Вона навчає молодь і працює три дні на тиждень. Обидві сторони задоволені – молоді отримують безцінні знання, а Марія – додатковий дохід і відчуття корисності”.
Однак такі історії успіху залишаються скоріше винятком. Більшість роботодавців упереджено ставляться до кандидатів старшого віку. Наталя Кравчук з кадрової агенції “Нова робота” підтверджує: “На жаль, часто чуємо від клієнтів – ‘тільки не надсилайте кандидатів старше 45’. Доводиться переконувати, що досвід і відповідальність важливіші за вік”.
Перспективи та рішення
Повертаючись до Галини Петрівни – вона не здається. Після комп’ютерних курсів планує шукати віддалену роботу. “Може, буду обробляти якісь дані чи допомагати з документами. Головне – не сидіти склавши руки”, – каже жінка.
Експерти прогнозують, що питання працевлаштування старшого покоління стане ще актуальнішим у найближчі роки. За оцінками Інституту демографії, до 2030 року кожен третій українець буде старшим за 60 років.
“Нам потрібна державна програма підтримки працевлаштування літніх людей, – вважає соціолог Ірина Вербицька. – Це має включати податкові стимули для бізнесу, програми перекваліфікації та боротьбу з дискримінацією за віком”.
Приємно, що в деяких громадах ситуація змінюється. У Бердичеві місцева влада запустила програму “Активне довголіття”, в рамках якої проводяться ярмарки вакансій для людей старшого віку. У Новограді-Волинському діють безкоштовні курси комп’ютерної грамотності для пенсіонерів.
Історії, подібні до Галини Петрівної, переконують: в Україні формується нове покоління “срібних” працівників – активних, готових навчатися і працювати. Питання в тому, чи готове суспільство відмовитися від стереотипів і дати їм шанс.
Як сказала на прощання моя нова знайома: “Вік – це лише цифра в паспорті. Справжній вік визначається бажанням жити повноцінно і приносити користь”.
