Повернення з фронту
Вони вертаються з фронту не такими, якими пішли. Кожен з них має свою історію втрати, але знаходить нову історію відродження. У цих історіях я бачу силу нашої нації – ту саму, про яку часто пишу в репортажах з віддалених куточків України. Сьогодні хочу розповісти вам про те, як адаптивний спорт повертає наших захисників до повноцінного життя після поранень.
Історія Максима
Під час нещодавньої поїздки до Львова я зустрівся з Максимом Корольчуком, колишнім командиром взводу 24-ї механізованої бригади. Втративши ногу під Бахмутом, він спершу не бачив майбутнього. “Першого тижня в госпіталі я думав, що моє життя скінчилося,” – розповідає Максим, поки ми сидимо на лавці біля спортивного центру, де він тренується.
“Потім прийшов тренер з Федерації адаптивного спорту і просто сказав: ‘Приходь на тренування’. Навіть не питав, хочу я чи ні,” – Максим посміхається, згадуючи цей момент. Сьогодні він грає у сидячий волейбол і вже готується до свого першого змагання.
Реабілітація через спорт
За даними Міністерства у справах ветеранів, понад 20 тисяч українських військових отримали поранення різного ступеня тяжкості від початку повномасштабного вторгнення. Для багатьох з них адаптивний спорт стає не просто реабілітацією, а новим сенсом життя.
Ірина Забіяка, психологиня центру реабілітації у Дніпрі, пояснює: “Коли людина втрачає частину тіла, вона втрачає частину своєї ідентичності. Спорт допомагає побудувати нову ідентичність, в якій фізичні обмеження не визначають особистість”.
Спортивний клуб “Нескорені”
Виїжджаючи в регіони, я часто відвідую центри, де займаються ветерани. У Хмельницькому познайомився з Олегом Пастухом, який створив спортивний клуб “Нескорені” спеціально для ветеранів з ампутаціями.
“Ми починали вчотирьох у 2022-му, зараз у нас майже сорок учасників,” – розповідає Олег, показуючи мені нещодавно оновлений зал. Тут встановлені спеціальні тренажери, доступні для людей з протезами. “Гроші на обладнання збирали всією громадою. Навіть школярі проводили ярмарки, щоб допомогти”.
Різноманіття адаптивного спорту
Найбільше мене вражає різноманіття адаптивних видів спорту, доступних в Україні. Від баскетболу на візках до плавання, від стрільби з лука до регбі на візках. Під час спостереження за тренуванням “Ігор Нескорених” у Києві я поспілкувався з Сергієм Карачевським, тренером національної збірної.
“Наші хлопці і дівчата не просто повертаються до активності – вони стають прикладом для інших,” – каже Сергій. “Коли ветеран бачить іншого ветерана, який, втративши кінцівку, все одно займається спортом, це дає більше надії, ніж будь-які слова підтримки”.
За інформацією Національного комітету спорту інвалідів України, кількість ветеранів, залучених до адаптивного спорту, зросла втричі порівняно з довоєнним періодом. Це створює потребу в нових тренерах, обладнанні та фінансуванні.
Підтримка благодійних організацій
Віктор Михайленко, представник благодійного фонду “Повернись живим”, розповідає: “Ми розширили нашу програму підтримки, щоб включити спортивну реабілітацію. Це не менш важливо, ніж протези чи медикаменти”.
У Полтаві, звідки я родом, місцева влада виділила окремий бюджет на розвиток адаптивної спортивної інфраструктури. “Це інвестиція в людей, які віддали найдорожче заради нашої безпеки,” – пояснює Олена Коваленко, заступниця міського голови.
Історії відродження
Найсильніше на мене вплинула історія Дарини Зубенко з Черкас. Втративши обидві ноги під час обстрілу, вона почала займатися параканое. “У воді я відчуваю себе цілісною,” – каже Дарина. “Там немає ваги протезів, немає обмежень руху. Це як повернутися до себе справжньої”.
Коли я запитав її, що дав їй спорт, крім фізичної форми, вона замислилась: “Знаєте, це відчуття контролю. На війні в мене забрали можливість вирішувати, що станеться з моїм тілом. А тут я вирішую: скільки пропливти, з якою швидкістю, яку техніку використати”.
Державна підтримка
Підтримка таких ініціатив існує і на державному рівні. За словами Вадима Гутцайта, міністра молоді та спорту України, розробляється національна програма розвитку адаптивного спорту, яка передбачає будівництво спеціалізованих центрів у кожній області.
Проте в регіонах все ще відчувається нестача спеціалістів. “Нам потрібні тренери, які знають, як працювати з різними типами травм,” – розповідає Тарас Білоус, керівник реабілітаційного центру в Івано-Франківську.
Новий сенс життя
За час моїх поїздок Україною я бачив, як адаптивний спорт буквально рятує життя. Він не просто повертає фізичну форму – він повертає віру в майбутнє.
Ветерани часто кажуть мені, що найважче після поранення – не фізичний біль, а відчуття, що ти більше не потрібен. Спорт руйнує цей бар’єр, даючи нову мету і спільноту однодумців.
Якщо ви знаєте ветеранів, яким міг би допомогти адаптивний спорт, розкажіть їм про ці можливості. А якщо ви хочете підтримати розвиток цього напрямку, українські федерації адаптивного спорту завжди потребують волонтерів, обладнання та фінансової допомоги.
Бо це не просто про спорт. Це про повернення до життя після травми. Про те, як знайти нову силу у зміненому тілі. Про те, як залишатися нескореним – не тільки на полі бою, але й у повсякденній боротьбі з власними обмеженнями.
