Їду дорогою на Харків після місяця роботи в Пісочині. Дорога петляє між блокпостами, а думки — між історіями людей, з якими спілкувався. Війна триває вже понад два роки, і за цей час психічне виснаження стало майже нормою для багатьох українців. Це помітно навіть у чергах до продуктових магазинів, де люди частіше мовчать, ніж розмовляють.
“Найгірше — це постійна тривога. Навіть коли тихо, чекаєш чогось страшного,” — розповідає мені Олена, продавчиня в невеликому магазині на околиці Харкова. Її історія — одна з сотень, які я зібрав за останній місяць для матеріалу про психічне здоров’я під час війни.
За словами Ірини Ковальчук, психіатрині з Харківської обласної клінічної лікарні, кількість звернень із проблемами тривожності та депресії зросла втричі порівняно з довоєнним періодом. “Люди приходять із симптомами, які раніше ігнорували. Безсоння, дратівливість, відчуття безнадії — це все прояви психологічної травми,” — пояснює вона.
Як розпізнати проблеми з психічним здоров’ям?
Василь Марченко, лікар-психіатр із 15-річним стажем, наголошує: “Війна — це колективна травма, яку переживає кожен українець. Але важливо розуміти, що нормальна реакція на ненормальні обставини теж має свої межі.”
За його словами, тривожні дзвіночки, на які варто звернути увагу:
– Порушення сну, які тривають більше двох тижнів
– Постійне відчуття втоми, навіть після відпочинку
– Зниження інтересу до справ, які раніше приносили задоволення
– Надмірна дратівливість або агресивність
– Проблеми з концентрацією уваги
– Постійні думки про небезпеку
“Якщо ви помічаєте у себе три і більше з цих симптомів протягом місяця — це привід звернутися до фахівця,” — радить Марченко.
Діти та підлітки: особлива увага
У селищі Малинівка зустрічаю Наталю, вчительку молодших класів. Вона розповідає, як змінилася поведінка дітей за час війни.
“Діти перестали гратися в гучні ігри. Реагують на найменший шум. Один хлопчик почав заїкатися після того, як поруч з їхнім будинком прилетіло,” — ділиться вона.
Дитячий психіатр Олексій Петренко з Харківського медичного університету пояснює: “Діти не завжди можуть висловити свої емоції словами. Тому часто реагують поведінкою — стають агресивними або, навпаки, замкненими. Можуть повернутися до поведінки, характерної для молодшого віку.”
Серед ознак психологічного неблагополуччя в дітей:
– Нічні кошмари та енурез
– Надмірна прив’язаність до батьків
– Різкі зміни настрою
– Страх залишатися самому
“Батькам важливо створити для дитини відчуття безпеки та передбачуваності. Навіть якщо це лише острівець стабільності серед хаосу,” — радить Петренко.
Практичні поради для збереження психічного здоров’я
У Харкові зараз працює кілька центрів психологічної допомоги, де можна отримати безкоштовну консультацію. За даними Харківської ОВА, за останній рік такою допомогою скористалися понад 5000 мешканців області.
Але що робити, коли професійна допомога недоступна? Психологиня Світлана Бондаренко з Центру психосоціальної підтримки у Харкові дає кілька порад:
“Перше — обмежте споживання новин. Перевіряйте інформацію 2-3 рази на день, але не живіть у постійному інформаційному потоці,” — радить вона.
Інші рекомендації від фахівців:
1. Дотримуйтеся рутини. Навіть проста щоденна структура допомагає мозку відчувати контроль.
2. Дбайте про тіло. “Фізична активність — це природний антидепресант. Навіть 15 хвилин ходьби щодня можуть значно покращити настрій,” — пояснює Марченко.
3. Підтримуйте соціальні зв’язки. “Ізоляція посилює тривогу. Спілкуйтеся з близькими, навіть якщо це короткі повідомлення,” — наголошує Бондаренко.
4. Практикуйте техніки заземлення. “Коли відчуваєте паніку, зосередьтеся на п’яти речах, які бачите, чотирьох, які можете торкнутися, трьох, які чуєте, двох, які відчуваєте на запах, та одній, яку можете скуштувати,” — ділиться методикою психіатр.
5. Знайдіть способи самовираження. “Творчість допомагає переробити травматичний досвід,” — пояснює Ковальчук.
Коли варто звертатися по професійну допомогу?
“Головне правило — якщо симптоми заважають повсякденному життю більше двох тижнів, час шукати фахівця,” — говорить Марченко.
У Харкові та області зараз працюють:
– Центр психічного здоров’я при Обласній клінічній лікарні
– Кризова служба психологічної допомоги на базі територіальних центрів
– Мобільні бригади психологічної підтримки у віддалених районах
“Важливо розуміти, що звернення по допомогу — це не ознака слабкості. Це ознака розуму та сили,” — підкреслює Ковальчук.
Повертаючись дорогою до Полтави, помічаю, як багато людей, попри все, знаходять сили жити далі. Біля розбомбленого будинку в Мерефі літня жінка садить квіти. “Навіщо?” — питаю її. “Бо життя триває, і краса має бути,” — відповідає вона просто.
Можливо, в цьому і є головна відповідь на питання про збереження психічного здоров’я під час війни. Продовжувати жити, знаходити маленькі радості та вірити, що одного дня все це закінчиться. А поки — підтримувати одне одного і не соромитися просити про допомогу, коли вона потрібна.
