Ранок 12 травня місто Дніпро зустріло в жалобі. Кількість жертв ракетного удару сягнула 17 осіб. Серед загиблих – дві дитини. Це найбільш руйнівний удар по місту за останні місяці.
Вчора я приїхав до Дніпра одразу після повідомлень про атаку. Картина, яку побачив, вражає своєю жорстокістю. Багатоповерхівка перетворилася на руїни, рятувальники працюють без упину, розбираючи завали.
“Я почула страшенний гуркіт, а потім все затряслося. Думала, що наш будинок теж завалиться,” – розповідає Марія Петренко, мешканка сусіднього будинку. Її очі червоні від сліз та безсоння.
Рятувальні роботи тривали всю ніч. За словами начальника обласного управління ДСНС Сергія Ковальчука, під завалами все ще можуть перебувати люди.
“Працюємо в складних умовах. Конструкції нестабільні, є загроза подальшого обвалення. Але кожна хвилина дорога – ми це розуміємо,” – пояснює він, витираючи спітніле чоло.
Місто об’єднується у біді
Дніпро – місто, яке завжди вирізнялося своєю стійкістю. Сьогодні це особливо помітно. Біля зруйнованого будинку волонтери організували пункт допомоги. Люди несуть теплі речі, воду, їжу.
Тетяна Григоренко координує роботу волонтерів: “Дзвінки не припиняються. Хтось пропонує житло для постраждалих, хтось – медичну допомогу. Громада згуртувалася миттєво.”
На місці працює мобільна психологічна служба. Психолог Оксана Лисенко каже, що багато людей перебувають у стані шоку: “Найважче тим, хто втратив рідних. Але підтримку потребують усі – і постраждалі, і рятувальники, і просто свідки трагедії.”
За даними міської влади, пошкоджено понад 30 будівель у радіусі кількох сотень метрів. Багато дніпрян цієї ночі не повернулися додому – через загрозу обвалів пошкоджених будинків.
Історія однієї родини
Серед тих, хто дивом вижив – родина Коваленків. Олег Коваленко саме повернувся з роботи, коли пролунав вибух.
“Я був на кухні, дружина у ванній, син у своїй кімнаті. Раптом все здригнулося, посипалося скло. Стіну у вітальні просто знесло,” – розповідає чоловік, показуючи свою квартиру, де тепер замість стіни – чорна діра.
Син Олега, 15-річний Андрій, отримав порізи, але серйозних травм вдалося уникнути. “Я грав в комп’ютерну гру. В навушниках. Спочатку навіть не зрозумів, що сталося – подумав, що щось у грі. А потім побачив пил і кров на руках,” – згадує хлопець.
Сусіди Коваленків не мали такого щастя. У квартирі поруч загинула вся родина – батьки та 5-річна дівчинка.
Як місто рухається далі
Міський голова Дніпра Борис Філатов повідомив про створення спеціального штабу допомоги постраждалим. “Всі, хто залишився без даху над головою, отримають тимчасове житло. Також виділено кошти на першочергову допомогу,” – зазначив він.
За його словами, вже розпочато роботи з укріплення вцілілих конструкцій пошкоджених будинків. “Але треба розуміти – деякі будівлі відновленню не підлягають. Це болісна реальність,” – додав міський голова.
Лікарні міста працюють у посиленому режимі. Головний лікар обласної клінічної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко розповідає, що до них надійшло 43 постраждалих, стан 12 з них критичний.
“Наші хірурги не виходять з операційних. Багато травм, які потребують складних втручань – черепно-мозкові, торакальні, політравми,” – пояснює лікар.
Життя триває, попри все
Незважаючи на трагедію, місто не зупиняється. Вранці громадський транспорт відновив роботу, відкрилися магазини. У школах, де не пошкоджено вікна, продовжується навчання – хоч і дистанційно.
Директорка однієї з дніпровських шкіл Наталія Вербицька розповідає: “Діти запитують, чому це сталося. Важко відповідати. Але ми маємо давати їм надію, показувати, що життя триває.”
На центральній площі міста – стихійний меморіал. Люди несуть квіти, іграшки, свічки. Біля них – світлини загиблих. Серед фотографій – усміхнена маленька дівчинка з кумедними кісками.
“Це була Софійка. Їй тільки п’ять виповнилося минулого місяця,” – тихо каже літня жінка, кладучи біля фотографії плюшевого ведмедика.
Трагедія у Дніпрі – це не просто рядок у зведеннях новин. Це зламані долі, втрачені життя, зруйновані мрії. Але навіть у цій темряві дніпряни знаходять сили підтримувати одне одного і рухатися далі.
І коли я від’їжджав з міста, то бачив, як на місці трагедії працюють люди – рятувальники, медики, волонтери. Бачив сльози, але й бачив рішучість. Бачив біль, але й бачив незламність. Це і є справжнє обличчя Дніпра – міста, яке вміє тримати удар.
