Під час останньої поїздки Сумщиною я спілкувався з мешканцями прикордонного села Юнаківка. Життя тут не зупинилося попри щоденні обстріли. Люди намагаються жити далі, але одне питання ставлять мені майже всі: “Коли ті, хто розв’язав цю війну, відповідатимуть за свої злочини?”
І це питання турбує не лише прикордоння. Воно звучить у кожному куточку України.
Нещодавно у Празі представники понад 40 країн домовилися про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. Це історичний крок. Вперше з часів Нюрнберзького трибуналу світова спільнота об’єднується для притягнення до відповідальності керівництва країни-агресора.
“Трибунал – це не просто механізм покарання. Це інструмент справедливості для всіх українців, які постраждали від цієї війни”, – пояснила мені Марія Ковальчук, юристка-міжнародниця з Києва.
Чому саме зараз?
Від початку повномасштабного вторгнення Україна наполягала на створенні спецтрибуналу. Однак міжнародне право – складний механізм, який не завжди встигає за реальністю.
“Існуючі інструменти правосуддя, на жаль, мають обмеження”, – розповів мені Олександр Петренко, колишній прокурор з Харкова, який тепер документує воєнні злочини. “Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції щодо злочину агресії проти України, оскільки ні ми, ні Росія не ратифікували Римський статут.”
Саме тому виникла необхідність створення спеціального механізму – трибуналу, який зможе судити керівництво Росії за злочин агресії.
Як працюватиме трибунал?
Офіс трибуналу розташується в Гаазі. Структура включатиме прокурорський офіс, судову палату та секретаріат. Судді та прокурори будуть обрані з представників різних країн, щоб забезпечити неупередженість процесу.
“Трибунал зосередиться на вищому керівництві Росії, а не на виконавцях нижчого рівня”, – пояснює Віктор Лисенко, правозахисник з Дніпра. “Йдеться насамперед про тих, хто планував, готував і віддавав накази щодо вторгнення.”
Процедура розгляду справ буде відповідати найвищим міжнародним стандартам. Обвинувачені матимуть право на захист, що забезпечить легітимність вироків в очах міжнародної спільноти.
Що це означає для звичайних українців?
Під час подорожі Запорізькою областю я зустрів Наталію, вчительку з окупованого Мелітополя, яка була змушена покинути рідне місто.
“Для мене трибунал – це надія, що колись я зможу повернутися додому. Що справедливість переможе,” – сказала вона, дивлячись убік тимчасово окупованих територій.
Трибунал має не лише юридичне, а й символічне значення. Він покаже, що міжнародне право працює, і що жодні злочини не залишаться безкарними, незалежно від статусу злочинців.
За словами Тараса Шевченка, експерта з міжнародного права з Одеси: “Це сигнал для майбутніх поколінь політиків по всьому світу: агресія буде покарана, навіть якщо ви очолюєте ядерну державу.”
Виклики на шляху до справедливості
Найбільша проблема – фізична недоступність підозрюваних. Малоймовірно, що російське керівництво добровільно постане перед судом.
“Однак історія знає приклади, коли здавалося б недосяжні злочинці опинялися на лаві підсудних,” – нагадує Олена Мороз, історикиня з Полтави. “Згадайте хоча б Слободана Мілошевича чи нацистських злочинців, яких знаходили десятиліттями після війни.”
Інший виклик – забезпечення визнання рішень трибуналу максимальною кількістю країн. Що більше держав підтримає трибунал, то сильнішою буде його легітимність.
Що далі?
Зараз триває робота над практичними аспектами створення трибуналу. Країни-учасниці розробляють статут, визначають фінансування та формують команду юристів.
Ольга Петрик, координаторка громадської організації “Справедливість для України”, пояснює: “Це марафон, а не спринт. Міжнародне правосуддя вимагає часу, але важливо, що процес запущено.”
За оцінками експертів, перші слухання можуть розпочатися вже наступного року. Однак повний цикл роботи трибуналу займе кілька років.
Повертаючись до Києва після чергової регіональної поїздки, я думаю про всіх тих людей, які чекають на справедливість. Про родини загиблих у Бучі та Ірпені. Про дітей Маріуполя. Про тих, хто втратив домівки у Харкові та на Донбасі.
Спецтрибунал не поверне життя загиблим і не відбудує зруйновані міста. Але він може стати важливим кроком до справедливого миру, якого так прагне Україна.
І цей крок важливий не лише для нас, а й для всього світу, який має переконатися: агресія не може залишитися безкарною, хоч би хто її вчинив.
