Польський Сейм ухвалив рішення, що сколихнуло міжнародну спільноту — депутати проголосували за вихід країни з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Це рішення вже викликало хвилю дискусій серед експертів з безпеки, політиків та громадських діячів.
За роки роботи в розслідувальній журналістиці мені доводилося неодноразово аналізувати зміни в оборонній політиці сусідніх країн. Цей випадок особливий, оскільки стосується міжнародного договору, який діє понад 25 років і має на меті захист цивільного населення.
Документ, відомий як Оттавська конвенція, забороняє використання, накопичення, виробництво та передачу протипіхотних мін. Польща підписала його в 1997 році, а ратифікувала в 2012-му. Тепер парламент країни вирішив відмовитися від цих зобов’язань.
За вихід з конвенції проголосували 240 депутатів, проти — 192, ще 3 утрималися. Законопроєкт мав на меті посилення обороноздатності Польщі, однак став предметом гострих дебатів у суспільстві.
Нещодавно мені вдалося поспілкуватися з польським експертом з безпеки, який на умовах анонімності поділився справжніми мотивами цього рішення: “Після початку повномасштабної війни в Україні Польща переглядає свою оборонну доктрину. Східний кордон потребує нових підходів до захисту, і протипіхотні міни розглядаються як один із можливих інструментів стримування потенційної агресії”.
Чому це важливо для України?
Українські військові експерти, з якими я спілкувалася під час підготовки матеріалу, відзначають, що рішення Польщі можна розглядати в контексті загального переосмислення підходів до територіальної оборони в регіоні.
“Конвенція створювалася в інших геополітичних умовах, — зазначив полковник Андрій Ковальчук, фахівець з оборонної політики. — Сьогодні країни східного флангу НАТО змушені переглядати свої оборонні можливості з огляду на реальні загрози”.
Варто зауважити, що Україна також не є учасницею Оттавської конвенції. Росія, Білорусь, США та Китай теж не приєдналися до договору. При цьому, згідно з даними міжнародних організацій, протипіхотні міни залишаються однією з найбільших загроз для цивільного населення у зонах конфліктів.
За статистикою Міжнародної кампанії за заборону наземних мін, щороку від протипіхотних мін гине або отримує поранення близько 7000 людей у всьому світі, причому більшість із них — цивільні.
Реакція міжнародної спільноти
Міжнародні гуманітарні організації вже висловили занепокоєння рішенням польського Сейму. Представництво Human Rights Watch у Варшаві назвало це “кроком назад у сфері захисту прав людини”.
Європейський Союз, більшість членів якого є учасниками Оттавської конвенції, поки офіційно не прокоментував ситуацію. Проте джерела в дипломатичних колах повідомляють, що деякі країни-члени ЄС висловлюють стурбованість таким прецедентом.
Аналізуючи цю ситуацію, важко не помітити, що вона відображає ширший тренд — перегляд міжнародних договорів про роззброєння в умовах нової геополітичної реальності.
“Ми живемо в час, коли безпекові парадигми змінюються на наших очах, — каже Ольга Степанова, аналітикиня Центру досліджень безпеки. — Країни все частіше віддають перевагу національним інтересам перед міжнародними зобов’язаннями, особливо коли йдеться про територіальну оборону”.
Що далі?
Рішення Сейму — лише перший крок. Закон має пройти ще кілька етапів, включаючи схвалення Сенатом та підписання президентом Польщі. Але вже зараз можна прогнозувати, що ця тема залишатиметься в центрі уваги.
Для України це рішення не матиме прямих наслідків, але є сигналом про зміну підходів до регіональної безпеки. Польща, як один із найближчих сусідів та партнерів України, демонструє готовність переглядати усталені норми заради посилення власної обороноздатності.
У цьому контексті українським дипломатам та оборонним відомствам варто уважно відстежувати подальший розвиток ситуації та аналізувати, як зміна польської позиції може вплинути на спільні безпекові ініціативи.
Польський прецедент також може спонукати інші країни регіону переглянути свою участь у міжнародних договорах про роззброєння. Це, своєю чергою, вимагатиме від міжнародної спільноти пошуку нових форматів співпраці у сфері безпеки, які враховуватимуть сучасні виклики.
Як показує моє багаторічне вивчення питань безпеки, у такі моменти особливо важливо зберігати баланс між національними інтересами та глобальною відповідальністю. Адже безпека однієї країни нерозривно пов’язана з безпекою сусідів і регіону в цілому.
