Викрадення українських дітей: масштаби трагедії
Як репортер, який побував у десятках українських громад, я знаю, що деякі історії розривають серце. Сьогодні маю поговорити з вами про найтрагічніше – викрадення наших дітей.
Кожного разу, коли я приїжджав у прикордонні села та містечка, мені розповідали про зниклих дітей. Маленьких українців, яких примусово вивезли на територію країни-агресора. За даними української влади, таких дітей вже понад 19 тисяч, хоча повернути вдалося лише близько 400.
“Мій онук Сашко, йому лише дев’ять років. Забрали під час евакуації з Маріуполя”, – розповіла мені Марія Петрівна з Запорізької області, витираючи сльози. – “Казали, що тимчасово, для безпеки. А тепер він у якійсь російській ‘прийомній родині’, і нам не дають навіть поговорити з ним”.
Світові медіа звернули увагу на цю трагедію. The New York Times опублікувала розслідування, де називає викрадення українських дітей цілеспрямованою політикою Кремля. Видання цитує експертів ООН, які зазначають, що російська влада використовує дітей як розмінну монету у перемовинах.
“Це неприхована спроба знищити українську ідентичність”, – пояснює Ольга Стефанишина, віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції. – “Дітей перевиховують, змушують забути рідну мову, культуру, своє коріння”.
Історії постраждалих родин
Під час поїздки у Чернігівську область я познайомився з Наталією. Вона вже рік намагається повернути свою п’ятирічну доньку Софійку.
“Рашисти забрали її з дитсадка під час окупації. Сказали, що відправлять у безпечне місце. Тепер я дізналася, що вона в Підмосков’ї, але російська сторона висуває політичні умови для її повернення. Вимагають звільнення військовополонених в обмін на дитину”, – ділиться Наталія.
Така практика шантажу стала системною. За інформацією міжнародних правозахисних організацій, Росія часто пропонує обміняти викрадених дітей на своїх полонених військових або політичні поступки.
CNN нещодавно взяла інтерв’ю у Дмитра Лубінця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Він підтвердив, що Росія використовує дітей як інструмент політичного тиску.
“Це порушує всі міжнародні конвенції про права дитини”, – наголосив Лубінець. – “Але ми не зупинимося, доки не повернемо кожну українську дитину додому”.
Важливо розуміти, що за цифрами статистики стоять реальні діти. Під час роботи над матеріалом про життя переселенців у Полтавській області я зустрів Андрія, колишнього вчителя з Херсонщини.
“У моєму класі було 23 учні. Семеро з них зараз у Росії“, – розповів він. – “Родини деяких дітей розлучені. Батьки залишилися в Україні, а дітей вивезли, обіцяючи ‘літній відпочинок’. І не повернули”.
Міжнародна реакція та правові наслідки
Міжнародний кримінальний суд уже видав ордер на арешт Путіна саме за депортацію українських дітей. Правозахисники класифікують такі дії як воєнний злочин і елемент геноциду.
The Guardian цитує слова Карін Хан, головної прокурорки МКС: “Викрадення дітей — це не просто воєнний злочин. Це спроба знищити майбутнє цілої нації”.
Психологічні наслідки та “перевиховання”
Минулого місяця я відвідав реабілітаційний центр на Львівщині, де працюють із дітьми, яких вдалося повернути з Росії. Психолог центру Олена Ковальчук поділилася жахливими деталями:
“Багатьом дітям промивали мізки. Їм розповідали, що батьки їх покинули або загинули. Деяким змінювали імена, забороняли говорити українською. Це глибока психологічна травма, яка потребує тривалого лікування”.
За даними українського Центру протидії дезінформації, росіяни створили цілу систему “перевиховання” викрадених дітей. Їх змушують співати російський гімн, вивчати спотворену історію, в якій України як незалежної держави не існує.
Боротьба за повернення дітей
“Ми боремося за кожну дитину”, – запевнила мене Дар’я Герасимчук, уповноважена президента України з прав дитини. – “Разом із міжнародними партнерами ми створили механізми пошуку та повернення дітей. Але це надзвичайно складний процес”.
Світові лідери регулярно піднімають питання викрадених українських дітей на міжнародних форумах. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш назвав це “неприпустимим порушенням міжнародного гуманітарного права”.
Волонтерські ініціативи
Поки політики ведуть переговори, звичайні українці не припиняють боротьбу. Волонтери створюють бази даних зниклих дітей, допомагають родинам з документами, підтримують контакти з міжнародними організаціями.
Петро Андрійчук, координатор волонтерської групи “Повернення”, розповів мені про їхню роботу: “Ми збираємо будь-яку інформацію — фото, відео, свідчення очевидців. Іноді вдається знайти дітей через соціальні мережі або завдяки свідченням тих, хто повернувся з окупації”.
Історія кожної поверненої дитини — це маленька перемога. Але попереду ще багато роботи. Я переконаний, що рано чи пізно всі викрадені діти повернуться до України. Бо ми ніколи не здамося і не забудемо жодну дитину.
Як журналіст, я обіцяю продовжувати висвітлювати цю тему, розповідати історії родин, яким вдалося повернути дітей, і тих, хто все ще шукає своїх малюків. Бо мовчати про це — неможливо.
