Вчителька з Мелітополя: “Я не могла зрадити своїх учнів, навчаючи їх брехні”
Уже більше двох років тимчасово окупований Мелітополь живе під російським контролем. Для багатьох місцевих педагогів постало непросте питання: залишитися і працювати за ворожими програмами чи відмовитися і ризикувати всім. Сьогодні я розповім історію Марини Ковальчук, вчительки української мови та літератури, яка зробила свій вибір, незважаючи на наслідки.
Зустрічаємось із Мариною у невеличкій кав’ярні Запоріжжя. Вона переїхала сюди після довгих місяців переховування в окупованому місті. Каже, що досі не може звикнути до звуків повітряних тривог – в окупації було інакше: “Там просто не знаєш, коли і звідки прилетить”.
Початок окупації
“Коли росіяни зайшли до Мелітополя, я якраз готувала одинадцятикласників до ЗНО. Діти були налаштовані, старанно вчилися”, – згадує Марина, помішуючи ложечкою каву. “Спочатку ми ще сподівалися, що це ненадовго, навіть проводили онлайн-уроки. А потім окупанти почали ходити по школах і вимагати виходити на роботу”.
У травні 2022-го директорів навчальних закладів Мелітополя зібрали на нараду. Їм оголосили, що з вересня всі школи працюватимуть за російською програмою. Вчителів поставили перед вибором: або співпрацювати, або звільнятися.
Непростий вибір
“Нас змушували підписувати нові контракти, здавати російські паспорти. Погрожували, що інакше можуть бути проблеми”, – розповідає Марина. “Але як я могла викладати дітям, що Україна – це “випадкова держава”, що нашої мови не існує? Я 20 років вчила дітей любити українську літературу”.
Зі сльозами на очах вчителька згадує момент, коли мусила повідомити своїм учням, що не продовжуватиме роботу: “Ми зустрілися таємно, невеликою групою. Один хлопець, Максим, сказав: “Ми розуміємо, Марино Петрівно. Ви нас правильно вчили, тому не можете зараз інакше”.”
За даними Запорізької ОВА, близько 60% вчителів Мелітополя відмовилися працювати в окупаційних школах. Натомість окупанти завезли педагогів з Росії, переважно з Дагестану та Чечні.
“Вони отримують удвічі-втричі більші зарплати, ніж місцеві. Їм дають квартири, забрані у тих, хто виїхав”, – пояснює Іван Федоров, голова Запорізької ОВА, з яким мені вдалося поспілкуватися телефоном.
Життя в переховуванні
Відмовившись від співпраці, Марина опинилася у складній ситуації. Їй довелося буквально переховуватися: “Мене попередили, що я в списках на “перевірку”. Довелося покинути власну квартиру і жити у знайомих”.
Пізніше вона дізналася, що у її помешканні окупанти провели обшук. Забрали ноутбук, книжки української літератури і навіть вишиванки. “Сусідка потім розповіла, що питали, де я, хто мої родичі, чи підтримую зв’язок”, – каже Марина.
Три місяці вчителька переховувалася в місті, змінюючи місця проживання. Зрештою, завдяки волонтерам, змогла виїхати через Крим і Грузію.
“Найважче було прощатися з батьками. Вони літні люди, відмовилися їхати. Тато сказав: “Ми свій вік прожили, а ти маєш вижити і розповісти правду””, – Марина не стримує сліз.
Нове життя
Зараз вона викладає в одній із запорізьких шкіл. Каже, що серед її нових учнів є кілька дітей, які також виїхали з окупованих територій.
“Нещодавно отримала повідомлення від колишньої учениці. Вона пише, що таємно слухає онлайн-уроки українською, хоча це заборонено. Я плакала, коли читала це”, – ділиться вчителька.
За словами Олексія Захарченка, начальника управління освіти Запорізької міської ради, таких історій багато: “Педагоги з окупованих територій – справжні герої. Вони ризикують всім, але не йдуть проти совісті”.
Післямова
Наприкінці нашої розмови питаю Марину, чи не шкодує вона про свій вибір.
“Знаєте, я часто згадую слова Василя Стуса: “Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест”. Я просто не могла вчинити інакше. Вчитель має право на помилку в диктанті, але не в питаннях честі та гідності”, – відповідає вона.
Історії таких вчителів, як Марина, нагадують нам, що справжній опір часто непомітний і негероїчний ззовні. Це щоденний вибір залишатися собою навіть під загрозою переслідування. І саме такі історії я буду продовжувати збирати і розповідати, подорожуючи Україною.
