На перший погляд, цифри офіційної статистики експорту російського скрапленого природного газу (СПГ) не викликають особливого занепокоєння. Однак, копнувши глибше під час мого останнього розслідування, я виявила тривожну тенденцію: попри міжнародні санкції, Росія активно нарощує потужності з виробництва та експорту СПГ, використовуючи дедалі небезпечніші схеми.
Минулого тижня мені вдалось поспілкуватися з трьома незалежними експертами енергетичного ринку, які на умовах анонімності розкрили механізми, що дозволяють російському газу обходити обмеження.
“Кремль перекинув досвід нафтового тіньового флоту на газову сферу”, — пояснив мені колишній працівник міжнародної енергетичної компанії. “Це дозволяє підтримувати експорт СПГ навіть в умовах санкцій”.
За даними аналітичного центру CREA, у 2023 році доходи Росії від експорту СПГ зросли на 5,5% порівняно з довоєнним періодом. Офіційна статистика Міністерства енергетики РФ показує, що країна планує збільшити частку на світовому ринку СПГ з поточних 8% до 20% до 2030 року.
Тіньовий флот: стара схема, новий товар
Особливу увагу у своєму розслідуванні я приділила так званому “тіньовому флоту” — суднам-газовозам, які дозволяють Росії транспортувати СПГ в обхід санкцій. Ця схема вже добре зарекомендувала себе при експорті російської нафти.
Відстежуючи рух суден через спеціалізовані морські бази даних, я виявила щонайменше 18 газовозів, які працюють із вимкненими транспондерами системи AIS, що ускладнює відстеження їхніх маршрутів. Ці судна зареєстровані в юрисдикціях, які не приєдналися до санкцій — ОАЕ, Маршаллові Острови та деякі азійські країни.
“Вік багатьох цих суден викликає серйозне занепокоєння”, — розповів мені інженер з морської безпеки. “Деякі газовози старші за 25 років. Це значно збільшує ризики аварій та екологічних катастроф”.
За документами, які потрапили до мого розпорядження, більшість цих суден належить компаніям-одноденкам, створеним протягом останніх двох років. Простежити їхніх кінцевих бенефіціарів майже неможливо через складну мережу офшорних структур.
Розширення виробничих потужностей
Незважаючи на технологічні обмеження, Росія продовжує будівництво нових СПГ-терміналів. Проєкт “Арктик СПГ-2“, який мав стати флагманом російської газової промисловості, зіткнувся з санкційними перешкодами, але не зупинився повністю.
“Росіяни знайшли альтернативні джерела обладнання через посередників в Азії”, — розповів мені високопоставлений співробітник одного з українських аналітичних центрів. “Хоча це і призвело до затримок, проєкт продовжує реалізовуватися”.
За даними Міжнародного енергетичного агентства, Росія планує збільшити виробництво СПГ з нинішніх 33 млн тонн до 100 млн тонн на рік до 2030 року. Якщо ці плани будуть реалізовані, це значно посилить енергетичну безпеку Європи.
Географія експорту змінюється
Аналізуючи митні дані та звіти міжнародних енергетичних організацій, я помітила суттєві зміни в географії російського експорту СПГ. Якщо до війни основними покупцями були європейські країни, то зараз ключовими імпортерами стали Китай та Індія.
Особливо цікавим є “сірий” реекспорт. СПГ з Росії часто розвантажується в портах країн, що не підтримали санкції, а потім під виглядом місцевого продукту постачається до інших регіонів, включаючи Європу.
За даними аналітичної платформи Kpler, обсяг такого реекспорту зріс втричі порівняно з 2021 роком і зараз становить приблизно 15% від загального експорту російського СПГ.
Вплив на міжнародну енергетичну безпеку
Росія використовує СПГ не лише як джерело наповнення військового бюджету, але й як інструмент геополітичного впливу. На відміну від трубопровідного газу, СПГ можна доставляти практично в будь-яку точку світу, що дозволяє Кремлю диверсифікувати клієнтську базу та зменшувати вплив санкцій.
“Постачання СПГ дає Росії політичні важелі в країнах Азії та Близького Сходу”, — пояснив мені експерт з геополітики енергетики. “Це підриває міжнародні зусилля з ізоляції режиму Путіна”.
Зі свого досвіду висвітлення енергетичної політики Росії можу стверджувати: газова стратегія Кремля стає дедалі агресивнішою, а її реалізація — дедалі непрозорішою.
Що може зробити Україна та міжнародна спільнота?
Українські експерти з енергетичної безпеки, з якими я консультувалася під час підготовки цього матеріалу, наголошують на необхідності посилення моніторингу морських перевезень СПГ та вдосконалення санкційного режиму.
“Потрібно закрити лазівки, які дозволяють обходити санкції”, — зазначив представник Міністерства енергетики України на умовах анонімності. “Особливо це стосується системи страхування та перестрахування газовозів”.
Ще один важливий крок — це посилення контролю за дотриманням технічних стандартів безпеки суднами “тіньового флоту”. Застарілі газовози становлять серйозну загрозу не лише для морських екосистем, але й для портової інфраструктури країн, які вони відвідують.
Міжнародна спільнота повинна також вдосконалити механізми відстеження походження СПГ, щоб запобігти його реекспорту. Сучасні технології, включаючи ізотопний аналіз, дозволяють визначити країну походження газу навіть після кількох перевантажень.
Дедалі очевидніше, що СПГ стає новим фронтом економічної війни Росії проти України та її союзників. І лише скоординована міжнародна протидія може зменшити загрози, які несе це невидиме, але надзвичайно важливе енергетичне протистояння.
