Атака дронів на Дніпропетровщині: як селяни рятують врожай під обстрілами
Учора вночі четверо фермерів із села Петриківка на Дніпропетровщині втратили майже 100 гектарів пшениці. Російські дрони-камікадзе атакували поля якраз під час жнив. Це вже третя подібна атака за останні два тижні у нашій області.
“Я прокинувся від вибухів близько третьої ночі. Вибіг на подвір’я і побачив заграву над полем, де ще вчора мій комбайн збирав пшеницю”, – розповідає 56-річний Михайло Петренко, власник фермерського господарства “Колос”.
Поки ми розмовляємо, Михайло показує мені обгорілу техніку. Два комбайни, які він купив у кредит ще до повномасштабного вторгнення, тепер більше схожі на металобрухт. Чоловік тримається, але в очах – відчай.
Масштаби атак на сільське господарство
За даними Дніпропетровської обласної військової адміністрації, протягом червня російські дрони атакували сільськогосподарські угіддя області 17 разів. Найбільше постраждали Нікопольський, Криворізький та Синельниківський райони.
“Це свідома тактика ворога – знищувати продовольчу безпеку України. Вони б’ють по полях під час жнив, по елеваторах, по сільгосптехніці”, – пояснює Сергій Лисак, голова Дніпропетровської ОВА.
Боротьба за врожай
У сусідньому селі Чаплинка зустрічаю Наталю Коваленко. Її родина обробляє 320 гектарів землі. Після вчорашньої атаки дронів жінка організувала односельців, щоб врятувати хоча б частину врожаю.
“Працюємо вночі. Вдень – спека, та й дрони частіше прилітають уночі. Вимикаємо фари на техніці, використовуємо тільки маленькі ліхтарики. Страшно, але що робити? Це наш хліб, наше життя”, – каже Наталя, витираючи піт з чола.
Заходи безпеки та підтримка
Місцева влада рекомендує фермерам дотримуватися правил безпеки: працювати групами, мати спостерігачів, які попередять про небезпеку, тримати поруч пожежні резервуари з водою.
“Ми розуміємо, що аграрії не можуть просто залишити поля. Тому разом із ДСНС провели навчання у 27 громадах області щодо дій під час атаки дронів та гасіння пожеж на полях”, – розповідає Андрій Бабський з департаменту агропромислового розвитку ОВА.
За оцінками експертів Українського клубу аграрного бізнесу, через атаки дронів область може втратити до 15% врожаю зернових цього року. Це приблизно 400 тисяч тонн зерна, якого вистачило б для забезпечення хлібом понад мільйон людей протягом року.
Інноваційні рішення фермерів
У селі Малі Гирла знайомлюся з Олексієм Ткаченком. Його поля поки не постраждали, але чоловік готується до найгіршого.
“Ми з сусідами домовилися чергувати на полях. Встановили саморобні системи спостереження – звичайні веб-камери, які виводять зображення на телефони. Також купили протипожежні насоси та вириті додаткові протипожежні смуги навколо полів”, – ділиться досвідом Олексій.
Фермери організували і власну “повітряну розвідку”. Сільська молодь запускає дрони, щоб перевіряти поля перед виходом техніки. Це допомагає виявити підозрілі об’єкти чи сліди ворожих дронів.
“Мій син Максим, йому 16, управляє дроном краще за будь-кого в селі. Щоранку, перед тим як техніка виходить в поле, він облітає територію”, – з гордістю розповідає Наталя Коваленко.
Державна підтримка та перспективи
У Департаменті агропромислового розвитку ОВА повідомляють, що вже підготували програму компенсацій для постраждалих фермерів. Але більшість аграріїв скептично ставляться до обіцянок.
“Минулого року у нас згоріло 50 гектарів ячменю після обстрілу. Досі чекаємо на обіцяну компенсацію”, – зітхає Михайло Петренко.
Незважаючи на всі труднощі, дніпропетровські фермери не здаються. Вони продовжують працювати, адаптуючись до нових реалій війни.
“Чесно кажучи, інколи хочеться все кинути. Але потім дивишся на землю, яку твоя родина обробляла десятиліттями, і розумієш – не можна здаватися“, – говорить Олексій Ткаченко, дивлячись на золотаве поле пшениці.
Важливість регіону для продовольчої безпеки
За даними Міністерства аграрної політики, Дніпропетровська область залишається одним із ключових виробників зернових в Україні, забезпечуючи близько 15% загальнонаціонального врожаю. І навіть війна не змогла зламати спадкоємність поколінь аграріїв.
“Мій батько був фермером, я – фермер, і мій син буде фермером. Звісно, коли виженемо окупантів з нашої землі”, – впевнено каже Михайло Петренко, прощаючись зі мною.
Виїжджаючи з Петриківки, я озираюся на поля. Посеред випаленої землі видніються острівці вцілілої пшениці. Як і наші люди, вона вистоїть, попри все.
