Стою на березі Дунаю у Вилковому і спостерігаю, як місцеві рибалки лагодять свої човни. Це звичне для них заняття набуло нового сенсу після нещодавньої дронової атаки. Ще минулого тижня ці ж самі чоловіки допомагали гасити пожежу на складі після удару ворожого дрона.
“Ми тут звикли боротися з водою, а не з вогнем,” – каже мені Петро Савчук, 58-річний рибалка у третьому поколінні. “Але війна змінила навіть це. Тепер наші човни рятують не тільки від повеней, але й під час обстрілів.”
Вилкове, яке часто називають “українською Венецією” через мережу каналів замість вулиць, зазнало серйозної дронової атаки 2 липня 2024 року. За даними Одеської обласної військової адміністрації, пошкоджено кілька цивільних об’єктів, зокрема склад рибальського господарства та два приватні будинки.
Місто на воді під ударами з неба
Вилкове розташоване в унікальному місці – на каналах дельти Дунаю. Місцеві мешканці пересуваються переважно човнами. Ця особливість завжди приваблювала туристів, але зараз стала додатковим викликом для безпеки.
“Коли оголошують тривогу, складно швидко евакуюватися,” – розповідає Марія Ковальчук, керівниця місцевого туристичного центру. “У нас немає звичайних вулиць, щоб просто вибігти до укриття. Тому громада облаштовує додаткові захисні споруди біля води.”
За інформацією Державної служби з надзвичайних ситуацій, під час останньої атаки пожежникам доводилося діставатися до місця займання човнами, що суттєво ускладнило гасіння вогню. Незважаючи на це, місцеві мешканці швидко організувалися та допомогли ліквідувати наслідки.
Як громада відновлюється після удару
Олександр Дмитрук, голова Вилківської територіальної громади, показує мені пошкоджені будівлі. “Найважливіше, що обійшлося без жертв. Матеріальні збитки – це близько 3,5 мільйонів гривень, але ми вже розпочали відновлювальні роботи.”
Оглядаємо склад рибальського кооперативу “Дунай”, який постраждав найбільше. Чорні стіни і закіптюжений дах свідчать про інтенсивність пожежі. Поруч працюють волонтери та будівельники.
“Цей кооператив – основа економіки Вилкового,” – пояснює мені Василь Приходько, його керівник. “Тут зберігався улов, який потім відправляли на продаж по всій Україні. Втрати відчутні, але руки не опускаємо.”
За даними Міністерства аграрної політики, Вилкове забезпечує близько 15% промислового вилову риби в прісноводних водоймах України. Пошкодження інфраструктури може суттєво вплинути на галузь.
Туризм під загрозою
“Ми тільки почали відновлювати туристичний потік після карантину, і тут нова біда,” – зітхає Іван Гончарук, власник готелю “Пелікан”. “Частина туристів скасувала бронювання після новин про атаку. Але ми не здаємося – ремонтуємо пошкоджені номери і продовжуємо працювати.”
Згідно з даними Державного агентства розвитку туризму, до війни Вилкове щороку відвідувало близько 20 тисяч туристів. Зараз ці показники значно нижчі, але місцеві підприємці адаптуються до нових реалій.
Надія Коваленко, директорка музею Дунайського біосферного заповідника, розповідає: “Ми створили віртуальні екскурсії для тих, хто не може приїхати фізично. А ще почали проводити лекції про екосистему дельти Дунаю для військових – це допомагає їм краще орієнтуватися на місцевості і розуміти її особливості.”
Життя продовжується
Попри всі труднощі, життя у Вилковому триває. На ринку біля пристані торгують свіжою рибою та фруктами. Жінки розвішують білизну на мотузках між будинками, а діти пливуть човнами до школи.
“Наше місто пережило багато випробувань за свою історію,” – говорить 83-річна Параска Денисівна, найстарша жителька Вилкового. “І повені були, і буревії, і епідемії. Переживемо й це. Головне – триматися разом.”
І справді, солідарність тут відчувається особливо гостро. Коли я заходжу до місцевої кав’ярні, бачу, як відвідувачі скидаються на відновлення пошкодженого будинку сусідів. Волонтери розвозять човнами продукти літнім людям, які не можуть самостійно дістатися до магазину.
“Війна змінила нас,” – розмірковує Олена Василівна, вчителька місцевої школи. “Ми стали більш згуртованими і відповідальними. Діти допомагають дорослим, а старші діляться досвідом з молодими.”
Погляд у майбутнє
Перш ніж залишити Вилкове, спускаюся до причалу, де місцеві рибалки лагодять свої неводи. Сонце вже хилиться до заходу, фарбуючи води Дунаю у золотисто-червоний колір.
“Знаєте, що нас рятує?” – питає мене Степан, молодий рибалка. “Наша вода. Дунай тече незалежно від того, що відбувається навколо. І ми так само – продовжуємо жити і працювати.”
Саме ця стійкість і життєлюбність вражають мене найбільше у жителях Вилкового. Незважаючи на дронові атаки та руйнування, вони відбудовують своє унікальне місто і вірять у краще майбутнє.
А поки що над Вилковим впроваджується посилена система протиповітряної оборони, щоб захистити “українську Венецію” від нових атак з повітря. І хочеться вірити, що незабаром сюди повернуться туристи, щоб насолодитися красою цього унікального куточка України.
