Ранок у Торецьку зустрічає мене звуками артилерії. Це вже моя третя поїздка до цього шахтарського міста з початку повномасштабного вторгнення, але ситуація тут ще ніколи не була такою напруженою. Російські війська вже кілька місяців намагаються просунутися в цьому напрямку, і наші захисники щодня відбивають нові спроби ворога прорвати оборону.
“Вони не припиняють штурмові дії ні вдень, ні вночі,” — розповідає мені командир з позивним “Яструб”. Зустрічаємось у напівзруйнованій будівлі, яка служить одним із опорних пунктів. Його обличчя виглядає втомленим, але в очах — непохитна рішучість.
Торецьк став однією з ключових точок російського наступу на Донеччині в 2024 році. Місто, де до війни проживало близько 30 тисяч людей, тепер перетворилося на справжню фортецю. Залишилося менше тисячі цивільних, які категорично відмовляються евакуюватися.
На передовій: вогонь не припиняється
Бійці 24-ї окремої механізованої бригади дозволяють мені побувати на їхніх позиціях. Пересуваємося швидко, короткими перебіжками — снайпери працюють постійно. Солдат з позивним “Лісник” показує мені систему окопів.
“Останні два тижні вони намагаються прорватися з північного сходу. Кидають все більше живої сили, але наразі ми стримуємо,” — пояснює він, коли ми заходимо в укриття. Тут же — молодий боєць “Тигр”, який раніше працював програмістом у Києві.
“Найскладніше — це постійне напруження. Ворог може піти в атаку будь-якої миті. Минулого тижня відбили шість штурмів за добу,” — ділиться він, перевіряючи боєкомплект.
За даними військового командування, російські війська щодня втрачають до роти особового складу лише на торецькому напрямку. Але вони продовжують наступати, застосовуючи тактику “м’ясних штурмів”.
Життя під обстрілами
У центрі Торецька зустрічаю Марію Петрівну, 74-річну місцеву жительку. Попри постійні обстріли, вона відмовляється їхати.
“Куди я поїду? Тут мій дім, тут могили моїх рідних. Я вже пережила 2014-й, переживу й це,” — говорить жінка, збираючи воду з бочки біля зруйнованого будинку культури.
Місцева влада постійно закликає людей евакуюватися. За словами Олексія Требушкіна, голови Торецької військової адміністрації, ситуація погіршується з кожним днем.
“Місто під постійними обстрілами. Критична інфраструктура майже повністю знищена. Ті, хто залишаються, ризикують щодня,” — пояснює він під час нашої зустрічі в підвалі адмінбудівлі, який став штабом.
Стратегічне значення Торецька
Військовий аналітик Олександр Мусієнко, з яким я спілкуюся телефоном, пояснює стратегічне значення міста:
“Захоплення Торецька дозволило б ворогу розвивати наступ на Костянтинівку та створити загрозу для логістичних шляхів ЗСУ в регіоні. Саме тому оборона тут має критичне значення.”
Повертаюсь на позиції. Медик з позивним “Док” показує мені свій імпровізований медпункт у підвалі. На стінах — дитячі малюнки, які надіслали школярі з усієї України.
“Ці малюнки — наше джерело сили,” — посміхається він, готуючи медикаменти. “Минулого тижня довелося працювати безперервно 36 годин після масованого штурму.”
Протистояння технологіям
Особливістю цієї ділянки фронту стало активне використання дронів з обох сторін. Сержант “Байкар” демонструє мені роботу групи операторів FPV-дронів.
“Раніше росіяни мали перевагу в артилерії, але ми компенсуємо це високоточними ударами дронів,” — розповідає він, показуючи на монітор з відео знищення ворожої техніки.
За його словами, протягом останнього місяця їхня група знищила 7 одиниць бронетехніки та численні вогневі точки противника.
Командир артилерійської батареї з позивним “Громовержець” додає: “Точність — наша головна перевага. Кожен снаряд має влучати в ціль, бо їх обмаль. Працюємо за координатами від розвідки та дронів.”
Надія на посилення
Попри героїчні зусилля, захисники Торецька відверто говорять про необхідність посилення. Потрібні боєприпаси, техніка, ротація.
“Хлопці тримаються неймовірно, але фізичні можливості людини не безмежні,” — зізнається командир “Яструб”. “Ми потребуємо підтримки і від партнерів, і від тилу.”
Перед від’їздом спостерігаю, як бійці готуються до нічного чергування. Молодий солдат Максим, колишній студент історичного факультету, каже мені: “Знаєте, ми тут не просто місто захищаємо. Ми захищаємо майбутнє України.”
Повертаючись з Торецька, везу з собою історії незламності та відваги. Можливо, колись підручники історії розкажуть про ці дні, про цих людей. Але сьогодні вони просто роблять свою роботу — тримають лінію фронту, незважаючи на численні атаки ворога.
За оцінками військових експертів, бої за Торецьк можуть стати вирішальними для подальшої ситуації на східному фронті у 2024 році. І поки є такі захисники, є надія, що ворог не пройде далі.
