Прощання із загиблими військовими Львівщина: троє полеглих героїв 3 липня
Сьогодні Львівщина знову в жалобі. Троє наших земляків повернулися додому у цинкових трунах. Прощання із загиблими захисниками відбудеться у різних куточках області. Для їхніх родин це найчорніший день, для нас усіх — нагадування про невимовну ціну свободи.
Щоразу, коли я пишу такі матеріали, серце стискається від болю. За вісім років об’їздивши майже всю Україну, я бачив десятки таких прощань. І кожне з них пронизує душу наскрізь, наче перший раз.
Олександр Мисик
Олександр Мисик із села Рогізно Яворівського району загинув на Донеччині. Йому було лише 28 років. Прощання розпочнеться о 12:00 у місцевому храмі Собору Пресвятої Богородиці. Олександр мріяв повернутися до рідного дому, де на нього чекали батьки та молодша сестра.
«Він завжди був усміхнений, навіть у найважчі моменти», — розповідає Марія Петренко, однокласниця Олександра. «Коли ми востаннє говорили по телефону, він казав, що найбільше хоче повернутися й просто посидіти в батьківському саду під яблунею».
Тарас Бурбела
Із Тарасом Бурбелою львів’яни попрощаються в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Церемонія розпочнеться о 13:00. Тарасу було 34 роки, він служив у 24-й окремій механізованій бригаді. Після жорстоких боїв на Луганщині його життя обірвалося.
«Тарас був надійним як скеля», — згадує побратим Віктор. «Коли ставало справді гаряче, він завжди знаходив слова підтримки для нас. Він вірив, що ми обов’язково переможемо, і ця віра надавала сили всім навколо».
Дружина Тараса Оксана залишилася сама з двома маленькими дітьми. Старшому сину лише шість, молодшому — три з половиною роки. Вони ще не розуміють, що тата більше ніколи не буде поруч.
Роман Прокопів
У Стрию о 13:00 у храмі Успіння Пресвятої Богородиці відбудеться прощання з Романом Прокопівим. Чоловіку було 42 роки. На фронт він пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення, хоча мав право на відстрочку через проблеми зі здоров’ям.
«Роман казав, що не зможе дивитися дітям в очі, якщо залишиться вдома», — розповідає його дружина Світлана. «Він був справжнім патріотом, іще з 2014 року допомагав армії як волонтер».
Минулого місяця я відвідував Стрий для репортажу про місцеву громаду. Тоді розмовляв із багатьма жителями про їхнє життя в умовах війни. Ніхто не міг передбачити, що незабаром місто прощатиметься з ще одним своїм захисником.
Підтримка родин загиблих
За даними Львівської обласної військової адміністрації, від початку повномасштабного вторгнення Львівщина втратила вже понад 1000 своїх синів. За кожною цифрою — зруйновані сім’ї, осиротілі діти, батьки, які втратили сенс життя.
«Наше завдання — пам’ятати кожного героя і підтримувати їхні родини», — наголошує Михайло Козак, керівник відділу соціального захисту учасників бойових дій ЛОВА. «Ми забезпечуємо родинам загиблих усю необхідну психологічну, юридичну та матеріальну допомогу».
Місцеві волонтери також організовують збір коштів для сімей загиблих воїнів. Минулого тижня в кількох громадах Львівщини відбулися благодійні ярмарки, кошти з яких спрямували на підтримку родин.
Петро Ковальчук із благодійного фонду «Незламні серця» зазначає: «Важливо, щоб ці сім’ї не залишались наодинці зі своїм горем. Наша підтримка — це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто віддав найдорожче за нашу свободу».
Вшанування пам’яті
Сьогодні на знак жалоби у багатьох населених пунктах Львівщини приспущено державні прапори. Дорогою на прощання з Олександром Мисиком я бачив, як люди виходять на вулиці із синьо-жовтими стрічками. Вони стоять мовчки, віддаючи останню шану своєму земляку.
Прощання із загиблими військовими на Львівщині, на жаль, стало майже щоденною реальністю. Але кожна така втрата — це незагоєна рана для всієї громади. Кожен загиблий герой залишає по собі слід, який ніколи не зітреться з нашої пам’яті.
Вічна пам’ять і слава Героям, які полягли за Україну. Троє синів Львівщини повернулися додому, щоб знайти вічний спочинок у рідній землі.
