Просування Росії в Запорізькій та Донецькій областях
Минулого тижня я повернувся з прифронтових громад Запорізької області. Розбиті дороги, чорний дим на горизонті і постійний гул артилерії — такою є реальність для тисяч українців, які попри все залишаються у своїх домівках.
“Ми вже звикли засинати під звуки вибухів,” — розповідає Марія Петренко з села Новоданилівка. Жінці 67 років, але вона категорично відмовляється евакуюватися. “Куди я поїду? Тут моя земля, тут похований чоловік. Якщо судилося померти, то краще на своєму подвір’ї”.
За інформацією Запорізької обласної військової адміністрації, за останній місяць ворог збільшив інтенсивність обстрілів цивільної інфраструктури на 30%. Особливо складна ситуація у Василівському та Пологівському районах, де російські війська намагаються просунутися вглиб території.
Військова ситуація
Військовий аналітик Тарас Чумак пояснює: “Росіяни намагаються створити буферну зону та закріпитися на нових рубежах. Їхня тактика полягає у масованих артилерійських ударах, після яких невеликі штурмові групи намагаються просунутися вперед”.
У селі Комишуваха я зустрів Олексія, командира підрозділу територіальної оборони. Чоловік показує на карті точки, де відбуваються найзапекліші бої. “Вони щодня пробують прорвати нашу оборону, але наші хлопці тримаються. Проблема в тому, що ворог має перевагу в артилерії та авіації”.
Ситуація в Донецькій області
Ситуація в Донецькій області ще складніша. Як повідомляє Краматорська міська рада, щодня під обстріли потрапляють десятки населених пунктів. У Бахмутському, Покровському та Волноваському районах російські війська поступово просуваються, захоплюючи село за селом.
“Ми втратили вже п’ять вулиць,” — каже мені телефоном Світлана з Авдіївки. Голос жінки тремтить, але вона продовжує працювати волонтером, допомагаючи евакуювати людей. “Щодня вивозимо по 5-10 осіб. Багато хто не хоче їхати, особливо старші люди. Вони кажуть: ‘Ми пережили німців, переживемо й цих'”.
Масштаби окупації
За даними Міністерства оборони України, з початку повномасштабного вторгнення Росія захопила близько 18% території нашої країни. Проте останні місяці показують, що швидкість просування окупантів суттєво сповільнилася порівняно з першими тижнями війни.
Волонтер Сергій з Полог, який доставляє гуманітарну допомогу у найгарячіші точки, ділиться своїми спостереженнями: “Росіяни руйнують все на своєму шляху. Їм не важливо, чи це школа, лікарня чи житловий будинок. Вони просто стирають села з лиця землі, щоб потім заявити про ‘звільнення територій'”.
Пошкодження інфраструктури
У Запорізькій ОВА повідомляють, що від початку року через бойові дії в області було пошкоджено понад 400 об’єктів цивільної інфраструктури, включаючи 78 закладів освіти та 23 медичні установи.
“Моя школа, де я пропрацювала 32 роки, тепер просто руїни,” — розповідає вчителька історії Ганна Іванівна з Оріхова. “Але ми організували навчання онлайн. Діти продовжують вчитися, навіть коли доводиться ховатися у підвалах”.
Стійкість місцевих громад
Особливо вражає стійкість місцевих громад. У Василівці люди створили мережу взаємодопомоги. Ті, хто має генератори, дозволяють сусідам заряджати телефони та повербанки. Хтось ділиться водою, хтось — ліками чи продуктами.
“Ми тримаємося разом,” — говорить голова місцевого осередку Червоного Хреста Валентина Кравчук. “Щодня відвідуємо літніх людей, які не можуть самостійно пересуватися. Привозимо їм все необхідне. Інколи просто поговорити — це вже велика підтримка”.
Військові успіхи
Зі свого боку, українські військові роблять все можливе, щоб стримати натиск ворога. За інформацією Генштабу ЗСУ, за останній місяць було знищено 47 російських танків, 102 бронемашини та 28 артилерійських систем у Запорізькому та Донецькому напрямках.
“Кожен клаптик української землі для нас дорогий,” — каже боєць з позивним “Яструб”. “Ми відступаємо тільки тоді, коли немає іншого виходу. Але потім повертаємося і звільняємо свої території”.
Надія на перемогу
Попри просування ворога, в кожному селі, в кожному місті Запорізької та Донецької областей люди вірять у перемогу України. Вони продовжують підтримувати армію, допомагати один одному і мріяти про мирне майбутнє.
“Ми обов’язково повернемося додому,” — каже переселенка з Донеччини Наталія, яка тимчасово мешкає у Полтаві. “І відбудуємо все заново. Головне — вигнати окупантів з нашої землі”.
У цій боротьбі за незалежність кожен українець, від малого до старого, робить свій внесок. І саме ця єдність дає надію, що російська агресія врешті-решт зазнає поразки.
