Уроки Сребрениці та Бучі: 30 років очікування справедливості
Коли я вперше побачила кадри з Бучі навесні 2022 року, мене пронизав холодний жах знайомого. Жах, який відлунював подіями тридцятирічної давності у боснійській Сребрениці. Історія ніби робила чергове коло, повертаючи нас до уроків, які людство так і не засвоїло.
Масові поховання, розстріляні цивільні з руками, зв’язаними за спиною, спустошені будинки – ці жахливі сцени нагадали світові про темні сторінки європейської історії кінця XX століття. Але цього разу трагедія розгорталася в Україні у XXI столітті.
Геноцид у Сребрениці
Сребрениця стала символом найбільшого геноциду в Європі після Другої світової війни. У липні 1995 року сербські сили під командуванням Ратка Младича знищили понад 8 тисяч боснійських мусульман. Міжнародний трибунал визнав ці події геноцидом, а організатори злочинів зрештою постали перед судом.
«Коли ми говоримо про Сребреницю та Бучу, ми бачимо схожі патерни: спочатку заперечення, потім намагання применшити масштаб злочинів, і нарешті – спроби перекласти відповідальність», – розповіла мені Олена Васильєва, дослідниця міжнародного гуманітарного права, з якою я зустрілася на конференції з питань воєнних злочинів минулого місяця.
Шлях до справедливості
Важливим уроком Сребрениці стало розуміння, що справедливість потребує часу, але вона неминуча. Радован Караджич, політичний лідер боснійських сербів, був засуджений до довічного ув’язнення через 21 рік після злочинів. Генерал Ратко Младич отримав такий самий вирок через 22 роки.
Міжнародний кримінальний суд уже відкрив розслідування щодо воєнних злочинів в Україні. «Ми маємо значну перевагу перед боснійцями – сучасні технології, супутникові знімки, цифрові докази», – пояснює Андрій Козлов, український правозахисник, який допомагає збирати свідчення жертв російської агресії.
Документування злочинів в Україні
За даними Міністерства юстиції України, станом на липень 2023 року зафіксовано понад 100 тисяч випадків можливих воєнних злочинів на території України. Проте до суду доведено лише невелику частку справ.
Показовим є те, що світ відреагував на трагедію Бучі значно швидше, ніж на події в колишній Югославії. Якщо Сребрениця довгий час залишалася поза увагою міжнародної спільноти, то звірства в Бучі викликали миттєву реакцію світових лідерів та міжнародних організацій.
Збереження пам’яті
Меморіальний центр Сребрениці щороку приймає тисячі відвідувачів. Це місце стало символом пам’яті та попередженням. «Після війни ми повинні створити подібні меморіали в Україні», – каже Марія Ковальчук, кураторка виставок про воєнні злочини, з якою я спілкувалася під час роботи над циклом матеріалів про культурну пам’ять.
За три десятиліття, що минули після Сребрениці, світ напрацював механізми документування воєнних злочинів. Міжнародна спільнота розробила чіткі правові інструменти для притягнення винних до відповідальності. Попри це, ми знову стаємо свідками масових звірств.
Уроки для сучасності
«Головним уроком Сребрениці є те, що мовчання стає співучастю», – наголошує Сергій Рахманін, український політичний аналітик. У нашій розмові він підкреслив важливість неухильного документування та розслідування кожного випадку порушення прав людини.
Президент Володимир Зеленський, виступаючи в річницю трагедії в Сребрениці, наголосив: «Справедливість не має терміну давності. Україна зробить усе можливе, щоб військові злочинці постали перед судом, як це зрештою сталося з катами Сребрениці».
Міжнародна співпраця
Українські правозахисники створили спільну платформу з міжнародними організаціями для фіксації воєнних злочинів. Свідчення жертв, відеодокази, супутникові знімки – все це формує базу доказів для майбутніх судових процесів.
Досвід Сребрениці показує – навіть через десятиліття справедливість може восторжествувати. Але чи повинні ми чекати так довго? Чи можна прискорити процес притягнення винних до відповідальності? Ці питання залишаються відкритими.
Висновки
Історії Сребрениці та Бучі переплітаються через біль, травми та надію на справедливість. Вони нагадують нам, що цивілізаційні цінності потребують постійного захисту, а байдужість до злочинів лише провокує їх повторення.
Українці, як і боснійці тридцять років тому, чекають на справедливість. І хоча шлях до неї може бути довгим, історія Сребрениці доводить, що правосуддя врешті-решт наздоганяє злочинців. Це головна надія для всіх, хто пережив жахи Бучі та інших українських міст, що потерпіли від воєнних злочинів.
