Ракетний удар по Львову: свідчення очевидців про руйнування та втрати
Вранці того дня повітряна тривога у Львові пролунала майже одночасно з вибухами. Мало хто встиг спуститись у сховище. Я прибув на місце удару через годину після атаки. Чорний дим ще здіймався над зруйнованими будівлями, а рятувальники продовжували розбирати завали.
“Я прокинувся від страшенного гуркоту. Вікна затремтіли так, що здавалося, зараз повилітають. Навіть не встиг зрозуміти, що відбувається,” – розповідає мені Михайло, 67-річний пенсіонер, який мешкає за два квартали від місця влучання ракети.
Наслідки удару
Цього разу ворог вдарив по житловому кварталу. Від прямого влучання постраждали щонайменше три багатоповерхівки. У одній з них обвалилася частина стіни з третього по восьмий поверх.
Ольга Петренко, медсестра швидкої допомоги, була серед перших, хто прибув на місце трагедії: “Коли ми приїхали, люди ще були в шоці. Хтось плакав, хтось намагався телефонувати рідним. Багатьом потрібна була психологічна допомога не менше, ніж медична.”
Працівники ДСНС працювали без упину. Розбирали завали, витягували поранених. За офіційною інформацією, внаслідок удару загинуло семеро людей, серед них трирічна дитина. Ще понад тридцять осіб отримали поранення різного ступеня тяжкості.
“Я бачив, як витягали дитину… Не можу про це говорити,” – каже Степан, волонтер, який допомагав евакуйовувати людей з пошкоджених будинків.
Людські історії
Марія Ковальчук втратила у цьому ударі квартиру, в якій прожила все життя: “Я вийшла в магазин за хлібом. Повернулась – а дому вже нема. Просто нема… Все життя в одну мить зникло.” Її очі сухі, але голос тремтить. Каже, ще не усвідомила повністю, що сталося.
Міська влада оперативно організувала пункти допомоги для постраждалих. У школі №27, що неподалік, розгорнули тимчасовий притулок. Туди звозили теплі речі, їжу, воду. Психологи працювали з людьми, які пережили шок.
“Львів’яни відгукнулися миттєво. За першу годину після удару до пункту допомоги принесли стільки речей, що довелося просити зачекати,” – розповідає Наталя, координаторка волонтерів.
Реакція громади
Вадим Денисенко, історик за освітою, а тепер волонтер, розбирав завали разом з рятувальниками: “Це не перший обстріл Львова, але найбільш руйнівний за останні місяці. Місто, яке вважалося відносно безпечним, знову відчуло, що в країні триває повномасштабна війна.”
Найбільше вражає реакція людей. У багатьох в очах біль і смуток, але не паніка. Літня жінка Ганна Степанівна, яка живе навпроти зруйнованого будинку, пригощає рятувальників чаєм: “Ми вистоїмо. Нас таким не зламати.“
Для Львова, міста, яке прийняло тисячі внутрішніх переселенців, цей удар – болючий нагадування про те, що війна не оминає нікого. Майже кожен, з ким я розмовляв, говорив про потребу посилення протиповітряної оборони міста.
“Ми вже не можемо говорити про безпечні регіони в Україні. Цей удар доводить, що під загрозою всі,” – підкреслює Тарас Баран, представник місцевої адміністрації.
Вшанування пам’яті
К вечору того ж дня на місці трагедії запалили сотні лампадок. Люди приходили з квітами, дехто просто мовчки стояв. Молодь організувала стихійний збір коштів для постраждалих.
Історія Львова налічує багато століть. Місто пережило різні випробування, переживе й це. Але шрами від таких ударів залишаються не лише на будівлях, а й у серцях людей.
“Мені 82 роки, я пережила багато, але такого не бачила навіть у дитинстві під час війни,” – каже пані Софія, витираючи сльози. – “Але ми відбудуємо все. Головне – щоб більше ніхто не гинув.”
Відновлення та надія
За два тижні після удару розпочалися перші відновлювальні роботи. Міська влада обіцяє відбудувати всі пошкоджені будинки. Але повернути життя загиблим неможливо – це найбільша трагедія цього та будь-якого іншого обстрілу.
У Львові, як і по всій Україні, тепер щовечора можна почути одну й ту саму молитву: “Щоб усі були живі“. І це, мабуть, найголовніше бажання кожного українця сьогодні.
