Пошуки останків поляків на Тернопільщині: нереалізований шанс примирення
Минулого тижня я подолав майже 500 кілометрів розбитими сільськими дорогами, щоб потрапити до невеликого села на Тернопільщині. Мета моєї подорожі — розібратися в ситуації довкола запланованих, але досі не розпочатих пошукових робіт останків польських громадян, загиблих під час складних історичних подій минулого століття.
“Ця земля пам’ятає багато чого. І хорошого, і поганого. Тут жили разом, тут і вмирали разом”, — розповідає мені 87-річна Ганна Петрівна, зустрівши мене біля свого паркану. Її хата розташована за кількасот метрів від місця, де, за історичними даними, можуть знаходитися останки польських громадян.
Ситуація з офіційними дозволами
Польська сторона вже кілька років чекає офіційного дозволу від України на проведення пошукових і ексгумаційних робіт у цьому та інших місцях Тернопільської області. Як повідомили в Польському інституті національної пам’яті, відповідні запити подавалися ще у 2018 році.
“Ми маємо детальні карти, свідчення очевидців та архівні матеріали, які вказують на конкретні локації. Але без офіційного дозволу українських органів влади ми не можемо розпочати роботи,” — пояснив мені телефоном Кароль Навроцький, представник польської пошукової організації.
Тернопільська обласна військова адміністрація на мій запит відповіла, що питання знаходиться у компетенції Міністерства культури України. А в міністерстві зазначили, що розглядають можливість надання дозволів після завершення комплексної оцінки всіх супутніх обставин.
Думка експертів
“Потрібно розуміти, що це дуже чутлива тема для обох народів. Історія польсько-українських відносин складна і болісна. Але саме тому важливо робити кроки до примирення,” — каже Оксана Винницька, історикиня з Тернопільського краєзнавчого музею.
Позиція місцевої громади
Під час моїх розмов з місцевими жителями я зрозумів, що громада здебільшого не проти пошукових робіт. “Нехай знайдуть своїх, поховають по-людськи. Хіба мертвим не належить спокій?” — питає мене Микола, фермер, чиє поле межує з ймовірним місцем поховань.
Його підтримує сільський голова Василь Ковальчук: “Громада на загальних зборах висловилася за надання дозволу. Ми підготували відповідне рішення і надіслали його до районної адміністрації ще півроку тому. Але рішення має прийматися на вищому рівні.”
Масштаб проблеми
За даними Польського інституту національної пам’яті, на території Тернопільської області може знаходитися понад 20 локацій, де потенційно поховані польські громадяни, загиблі внаслідок трагічних подій 1943-1944 років.
На думку Ярослава Дмитренка, історика з Інституту національної пам’яті України, затримка з наданням дозволів має кілька причин: “По-перше, це юридичні аспекти. По-друге, потрібна координація між багатьма органами влади. І третє — це, звісно, політичний контекст, який став особливо складним після початку повномасштабної війни.”
Позитивний досвід співпраці
Тим часом у сусідніх селах Тернопільщини я знайшов кілька впорядкованих польських кладовищ, де місцеві мешканці спільно з польськими волонтерами вже провели значну роботу з відновлення.
“Два роки тому до нас приїжджали поляки, нащадки тих, хто колись тут жив. Разом з нашими людьми прибирали цвинтар, відновлювали пам’ятники. Працювали пліч-о-пліч, потім разом обідали. Ніхто не згадував старих образ,” — розповіла мені Марія Степанівна, вчителька історії з села Підволочиськ.
Перспективи вирішення питання
За даними українсько-польської комісії істориків, процес надання взаємних дозволів на пошукові роботи мав би стати важливим елементом історичного примирення між нашими народами. Однак повномасштабне вторгнення Росії в Україну змістило пріоритети обох держав.
Євген Петришин, представник Тернопільської обласної ради, в коментарі для UkrainianNews.Today висловив сподівання, що питання буде вирішено найближчим часом: “Ми розуміємо важливість цієї теми для наших польських партнерів. Польща — один із найважливіших союзників України в цей складний час. Тому процес примирення з минулим має тривати, попри всі труднощі сьогодення.”
Людський вимір
За моїми спостереженнями, на місцевому рівні обговорення цієї теми відбувається без надмірної політизації. Люди насамперед говорять про людяність і повагу до померлих, незалежно від їхньої національності.
“Мій дід розповідав, що тут колись жили поруч і українці, і поляки, і євреї. Потім прийшла біда, і багато хто загинув. Але ми не маємо продовжувати ворожнечу. Мертві заслуговують на спокій, а живі — на правду,” — сказав мені на прощання Степан, місцевий лісник, показуючи в бік невеликого пагорба, де, можливо, вже понад 80 років чекають гідного поховання останки людей, яких розділила історія, але може об’єднати спільна пам’ять.
Повертаючись до Полтави, я думав про те, наскільки важливим є цей малопомітний сюжет для великої справи українсько-польського примирення, особливо зараз, коли наші народи як ніколи раніше потребують єдності та взаєморозуміння.
