Стою посеред невеликого бельгійського містечка Грімберген. Навколо тиша і спокій, характерні для європейської провінції. Та саме тут, за стінами старовинного абатства, народилася одна з найпотужніших ініціатив підтримки України в Бельгії.
Абатство Грімберген — не просто архітектурна пам’ятка XII століття. Це живий організм, де монахи ордену премонстрантів не лише моляться, а й активно взаємодіють із сучасним світом. І коли почалося повномасштабне вторгнення, вони не залишилися осторонь.
“Ми не могли просто спостерігати за тим, що відбувається в Україні,” — розповідає отець Ерік де Кромбрюгге, настоятель абатства. Сивочолий монах із добрими очима говорить спокійно, але в його голосі відчувається рішучість. “Наше покликання — допомагати тим, хто страждає. А українці зараз потребують підтримки всього світу.”
За його ініціативою монастир організував масштабний збір коштів. Монахи використали всі доступні їм канали: власну парафію, місцеву громаду, соціальні мережі, навіть традиційний монастирський пивоварний бізнес. Результат перевершив усі сподівання — 500 тисяч євро.
“Спочатку ми просто хотіли допомогти, але не думали, що зберемо таку суму,” — посміхається брат Томас, молодий монах, який відповідав за комунікацію з донорами. “Люди відгукнулися всім серцем. Хтось приносив 10 євро, хтось — тисячі. Було багато зворушливих історій.”
Від Пива до Медичного Обладнання
Абатство Грімберген відоме своїм пивом, яке варять за давніми рецептами. Частину виручки від продажу спеціальної серії “Солідарність з Україною” спрямували на допомогу. На етикетці — елементи українського прапора та символіка монастиря.
“Ми продали понад 50 тисяч пляшок,” — розповідає брат Лука, який опікується пивоварнею. “Багато хто купував не для споживання, а як символ підтримки. Приходили цілими родинами і купували по кілька ящиків.”
Зібрані кошти не просто відправили в Україну. Монахи розробили чітку стратегію. Вони зв’язалися з українськими лікарнями та дізналися про конкретні потреби. У результаті придбали сучасний рентген-апарат для дитячої лікарні в Житомирі та реанімаційне обладнання для госпіталів у прифронтових зонах.
“Нам було важливо, щоб допомога дійшла за призначенням і мала максимальний ефект,” — пояснює отець Ерік. “Тому ми працювали напряму з медичними закладами, без посередників.”
Українці в Абатстві
Монастир став і прихистком для українських біженців. В гостьовому будинку абатства проживало кілька родин. Серед них — Олена з донькою Софією з Харкова.
“Коли ми приїхали, не знали ні мови, ні що робити далі,” — згадує Олена, витираючи сльози. “Але монахи оточили нас такою турботою, наче ми їхня родина. Софії навіть організували навчання в місцевій школі.”
Настоятель абатства вважає, що найцінніше, що вони можуть дати біженцям, — відчуття безпеки і прийняття. “Ми намагаємося не тільки дах над головою забезпечити, а й допомогти їм інтегруватися, знайти роботу, вивчити мову,” — розповідає він.
Молитва за Мир
Щонеділі в монастирській церкві правлять спеціальну службу за мир в Україні. На неї приходять не лише монахи та місцеві жителі, а й українці, які опинилися в Бельгії.
“Молитва об’єднує нас усіх,” — каже отець Ерік. “Незалежно від конфесії чи віросповідання, ми молимося про одне — щоб війна закінчилася і люди могли повернутися до своїх домівок.”
За його словами, монахи продовжуватимуть збір коштів, доки в цьому буде потреба. Вони вже планують наступні ініціативи, зокрема, благодійний концерт класичної музики, де виступатимуть українські та бельгійські музиканти.
“Україна — це не просто далека країна для нас. Це люди, з якими ми тепер знайомі особисто, чиї історії знаємо, чий біль відчуваємо,” — підсумовує настоятель. “І наш обов’язок — підтримувати їх, доки не настане мир.”
Виходжу з абатства під вечірній дзвін. Серед мальовничих бельгійських пейзажів народилася історія людяності, яка долає кордони і відстані. Історія про те, як давні монастирські стіни стали символом сучасної солідарності з Україною.
