Минулого тижня я побував у Національному музеї-архіві “Тюрма на Лонцького” у Львові. Ця будівля, яка колись була в’язницею та центром репресій, сьогодні зберігає унікальні документи про боротьбу українців за незалежність. Перегортаючи сторінки архівних справ КДБ, я зрозумів, наскільки системно радянська влада боролася з самою ідеєю української державності.
“Радянська система вважала навіть думку про незалежність України злочином“, – розповів мені Олег Петренко, історик і працівник архіву. “У документах КДБ ми бачимо, як ретельно стежили за кожним, хто виявляв найменші ознаки національної свідомості”.
Найбільше мене вразили справи шістдесятників – письменників, художників, науковців, які відстоювали українську культуру в часи хрущовської “відлиги”. Їхні листи, вилучені під час обшуків, свідчать про незламність духу навіть під загрозою ув’язнення.
Марія Іваненко, колишня політв’язень, поділилася зі мною своїми спогадами: “КДБ цікавило не тільки те, що ми говорили публічно, але й наші приватні розмови. Агенти записували кожне необережне слово, кожен жарт. Особливо полювали на тих, хто читав заборонену літературу або слухав західні радіостанції”.
Методи стеження та придушення
Документи свідчать, що КДБ використовував цілий арсенал методів для боротьби з українським національним рухом. Це були не тільки арешти та допити, але й більш витончені форми тиску: провокації, дискредитація, руйнування кар’єр і родинних зв’язків.
“У нас є справа інженера з Тернополя, якого звільнили з роботи тільки за те, що він мав удома книги Михайла Грушевського“, – показує Олександр Вовк, архівіст. “А ось документи про стеження за студентами Київського університету, які співали українських пісень на вечірках”.
Під час поїздки на Полтавщину я познайомився з родиною Петренків, чий батько провів десять років у таборах за “антирадянську націоналістичну діяльність”. Його злочином було збереження старих українських газет часів УНР та листування з родичами за кордоном.
“Тато ніколи не був політиком, він просто любив Україну і не приховував цього”, – зі сльозами розповідає Наталя Петренко. “Після табору він повернувся із підірваним здоров’ям, але його переконання не змінилися”.
“Українське питання” як загроза
Особливо цікавими є аналітичні записки КДБ для вищого керівництва СРСР. У них “українське питання” незмінно фігурує як одна з головних загроз радянській системі. Навіть у 1980-х роках, коли репресії стали менш жорстокими, спецслужби продовжували ретельно відстежувати будь-які прояви національної самосвідомості.
“КДБ розумів, що ідея незалежності України підриває всю концепцію СРСР як єдиної держави“, – пояснює професор Василь Лисенко з Інституту історії України. “Тому боротьба велася не лише з дисидентами, але й з народними традиціями, мовою, історичною пам’яттю”.
У Львівському обласному архіві я знайшов звіти про святкування Різдва та Великодня в українських селах. КДБ ретельно фіксував, хто з молоді бере участь у колядках, хто відвідує церкву, хто носить вишиванки не лише на свята, але й у будні.
“Мій дід розповідав, що в їхньому селі на Івано-Франківщині був спеціальний інформатор, який доповідав, у кого вдома висить портрет Тараса Шевченка”, – ділиться зі мною місцевий краєзнавець Роман Дмитрук.
Протидія і незламність
Попри всі зусилля КДБ, українська ідея не була знищена. Документи свідчать, що навіть у найтемніші часи знаходилися люди, готові ризикувати свободою заради збереження національної ідентичності.
Під час моєї подорожі до Закарпаття я зустрів 87-річного Івана Мельника, який у 1970-х роках таємно перевозив самвидав через кордон з Чехословаччиною.
“Найстрашніше було не потрапити до в’язниці, а зрадити свої переконання“, – каже він. “Ми знали, що рано чи пізно Україна буде вільною. Ця віра давала сили”.
Архіви КДБ показують, що спецслужби були змушені визнати: повністю викорінити ідею української незалежності неможливо. В одному з документів 1989 року високопоставлений офіцер пише: “Незважаючи на всі вжиті заходи, націоналістичні настрої продовжують поширюватися, особливо серед молоді та інтелігенції”.
Уроки для сьогодення
Вивчення архівів КДБ має не лише історичне, але й сучасне значення. Методи інформаційної війни, які використовувалися проти українського національного руху, багато в чому подібні до тих, що застосовуються сьогодні проти нашої держави.
“Кремль досі використовує радянські наративи про ‘штучність української нації'”, – зауважує Марина Ковальчук, дослідниця з Українського інституту національної пам’яті. “Знання про те, як працювала система в минулому, допомагає протистояти сучасним викликам”.
Повертаючись до Полтави після цієї дослідницької подорожі, я думаю про незламність українського духу. Документи КДБ, які мали б свідчити про перемогу системи над “українським націоналізмом”, насправді стали літописом поразки тоталітаризму перед народом, який не відмовився від своєї ідентичності.
Наша історія – це не лише трагедія репресій, але й тріумф людської гідності. І саме ця історія, задокументована в архівах колишнього ворога, сьогодні допомагає нам краще розуміти себе та свій шлях до справжньої незалежності.
