Стою на Софійській площі й спостерігаю, як кілька дітей замість звичних кульок тримають синьо-жовті прапорці. Цьогорічне святкування Дня Незалежності разюче відрізняється від того, що ми бачили колись. Замість гучних концертів – тиха гідність, замість феєрверків – хвилини мовчання. Війна переписала наше розуміння незалежності, надавши йому нових відтінків і глибини.
Ми завжди сприймали 24 серпня як свято з парадом, вишиванками та святковими концертами. Ще три роки тому ми говорили про економічні досягнення, інфраструктурні проєкти та культурні здобутки. Сьогодні ж День Незалежності став днем усвідомлення справжньої ціни свободи.
“Для мене особисто значення цього дня трансформувалося кардинально,” – розповідає мені Оксана Забужко під час нашої розмови для матеріалу. “Раніше це було свято державності, тепер – свято нашої колективної волі до життя.”
Незалежність як щоденний вибір
Коли йдеться про незалежність у воєнний час, ми говоримо про вибір, який українці роблять щодня. Це вибір медика, який лишається працювати під обстрілами. Вибір волонтера, який розвозить допомогу на передовій. Вибір вчительки, яка проводить уроки в бомбосховищі.
За даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології, понад 78% українців вважають, що саме зараз Україна здобуває справжню незалежність. Це свідчить про глибинні зміни в національній свідомості.
“Раніше наша незалежність існувала більше на папері – як факт визнання світом. Тепер вона матеріалізувалася через дії кожного з нас,” – пояснює історик Ярослав Грицак, з яким мені пощастило поспілкуватися минулого тижня.
Працюючи над матеріалами про культурну спадщину останні десять років, я помітила, як змінилося ставлення українців до власних символів, традицій, мови. Те, що раніше було предметом академічних дискусій, сьогодні стало життєвою необхідністю.
Від святкування до вшанування
Сьогоднішній День Незалежності – це не просто святкування. Це день вшанування тих, хто боронить нашу землю, день пам’яті про загиблих, день усвідомлення нашої єдності.
У мистецькому просторі “Захід-61”, де я була на відкритті виставки “Незламні”, директорка Марія Прокопенко поділилася: “Ми відійшли від формату розваг до формату осмислення. Культура сьогодні – це інструмент документування та переосмислення нашої реальності.”
Тепер замість концертних майданчиків маємо простори пам’яті. Замість гучних промов – тихі зустрічі родин, чиї близькі на фронті. Замість масових гулянь – збір коштів для ЗСУ та волонтерські ініціативи.
За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, цього року більшість заходів до Дня Незалежності мають меморіальний або благодійний характер. Понад 200 культурних ініціатив по всій країні спрямовані на підтримку армії та постраждалих від війни.
Переоцінка цінностей
“У часи випробувань нація переоцінює свої цінності,” – каже мені філософиня Тамара Гундорова під час інтерв’ю для UkrainianNews.Today. “Те, що раніше здавалося неважливим, набуває особливого значення. Незалежність – це вже не абстрактне поняття, а конкретна реальність, яку ми захищаємо щодня.”
Саме зараз багато українців відкривають для себе глибинний зміст державних символів. Прапор – це не просто полотнище для святкових заходів. Це символ, за який гинуть наші захисники. Гімн – не формальність перед офіційними подіями, а вираження нашої непохитної волі до свободи.
Під час відвідування виставки “Код нації” в Національному музеї історії України я була вражена, наскільки змінилося сприйняття відвідувачів. Люди вдивляються в експонати з особливою увагою, ніби намагаючись зрозуміти, що саме в нашій історії зробило нас такими незламними.
Новий вимір єдності
Війна парадоксальним чином посилила відчуття національної єдності. За два з половиною роки повномасштабного вторгнення ми побачили безпрецедентну консолідацію суспільства.
“Незалежність сьогодні – це наша здатність триматися разом попри все,” – розповідає соціологиня Ірина Бекешкіна з Фонду “Демократичні ініціативи”. “Ми бачимо, як зникають регіональні розбіжності, як люди з різних куточків країни об’єднуються заради спільної мети.”
Ця єдність проявляється не лише в героїзмі наших воїнів, але й у щоденних вчинках мільйонів українців: від дітей, які плетуть сітки, до пенсіонерів, які віддають свої заощадження на потреби армії.
Міжнародний вимір нашої незалежності
Війна змінила також сприйняття української незалежності на міжнародній арені. Ми більше не “країна десь між Росією та Європою”. Ми – нація, яка відстоює європейські цінності ціною власного життя.
“Україна сьогодні творить нову сторінку світової історії,” – зазначає дипломат Володимир Огризко. “Наша боротьба – це не лише боротьба за власну незалежність, але й за майбутнє демократичного світу.”
Спілкуючись із закордонними колегами для своїх матеріалів, я відчуваю, як змінилося їхнє ставлення до України. Тепер це повага і захоплення, визнання нашої суб’єктності та сили.
Погляд у майбутнє
День Незалежності під час війни – це не лише про минуле чи теперішнє. Це також про майбутнє, яке ми будуємо вже зараз.
“Коли ми говоримо про відбудову, ми говоримо не просто про відновлення зруйнованого, а про створення нової якості життя,” – пояснює урбаністка Ольга Романюк з Urban Reform. “Наші міста і села відбудовуватимуться не такими, якими вони були, а кращими, безпечнішими, зручнішими для людей.”
Цей погляд у майбутнє дає надію і снагу. Кожен зруйнований міст, кожен відновлений будинок, кожна відремонтована школа – це цеглинки у фундаменті нашої справжньої незалежності.
Нове покоління незалежності
Особливо зворушливим для мене є спостерігати за дітьми, які ростуть під час війни. Для них незалежність – не абстрактне поняття з підручника історії. Вони бачать її ціну щодня.
“Наші діти вже ніколи не сприйматимуть незалежність як щось дароване чи самозрозуміле,” – говорить психологиня Світлана Ройз. “Для них це буде усвідомлена цінність, виборена їхніми батьками.”
Саме це нове покоління творитиме Україну майбутнього – незалежну не лише формально, але й економічно, культурно, ментально.
День Незалежності 2025 року – це не просто чергова річниця державності. Це день, коли ми відзначаємо нову сторінку нашої історії, написану кров’ю героїв і сльозами матерів, працею мільйонів і вірою у майбутнє.
Стоячи на Софійській площі, дивлячись на дітей із прапорцями, я відчуваю: ми не просто відзначаємо свято – ми проживаємо його кожної миті, виборюючи право нашої країни на вільне існування. І саме це робить цьогорічний День Незалежності особливим – болісним, але справжнім.
