Україна повернула своїх людей додому: історії 95 звільнених у День Незалежності
Під час найбільшого за останні місяці обміну полоненими, що відбувся 24 серпня, додому повернулися 95 українців — переважно цивільні особи. Серед них вчителі, лікарі та пенсіонери з окупованих територій.
Історії звільнених
Євген Пархоменко з Бердянська не бачив родину майже два роки. Йому 68, і весь цей час він провів у російській в’язниці за відмову співпрацювати з окупаційною владою.
“Коли мене затримали, я відмовився віддати свій український паспорт. Сказав їм, що помру українцем. За це й поплатився,” — розповідає Євген, коли ми зустрічаємося у Запоріжжі, куди його привезли після обміну.
Історія Євгена — одна з багатьох, які я збирав останні кілька днів. Кожна така історія — окрема трагедія, але й приклад неймовірної стійкості.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, цього разу вдалося повернути переважно літніх людей та працівників критичної інфраструктури. Більшість із них були затримані за проукраїнську позицію.
“Росіяни фактично викрадають цивільних з окупованих територій, щоб потім використовувати їх як розмінну монету,” — пояснює Петро Яценко, представник Координаційного штабу, з яким я поспілкувався телефоном.
Вчителі та медики в полоні
Серед звільнених — Марія Ковальчук, 72-річна вчителька з Херсонщини. Жінку тримали у підвалі два місяці за те, що продовжувала викладати українською мовою дітям онлайн після окупації.
“Найстрашніше було не за себе, а за учнів. Я знала, що їхні батьки могли постраждати через мої уроки,” — каже Марія, витираючи сльози.
За її словами, у полоні були й інші вчителі, лікарі, комунальники — всі, хто відмовився працювати на окупантів або просто мав проукраїнські погляди.
Олег Степанов із Мелітополя працював на водоканалі. Його звинуватили у “саботажі” через регулярні проблеми з водопостачанням у місті.
“Це абсурд. Система стара, труби постійно рвуться. Але їм потрібен був винний, тому забрали мене і ще трьох колег,” — розповідає Олег.
Допомога звільненим
Після визволення більшість колишніх бранців потребують медичної та психологічної допомоги. За словами Ірини Верещук, віце-прем’єр-міністра України, держава забезпечує всіх необхідним.
“Кожен звільнений отримує комплексну підтримку — від медичного обстеження до соціальної допомоги та реабілітації,” — зазначила Верещук у своїй заяві.
Родини звільнених чекали на цю новину місяцями. Дружина Сергія Мартиненка, медика з Енергодара, розповіла мені, що втратила надію після року без жодної звістки.
“Ми навіть не знали, чи він живий. Окупанти не дозволяли передавати листи чи ліки. Тепер потрібен час, щоб повірити, що це нарешті закінчилося,” — ділиться Олена, дружина Сергія.
Система залякування на окупованих територіях
За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, з початку повномасштабного вторгнення вдалося повернути понад 3000 українців, але ще тисячі залишаються в полоні.
У кожному місті та селі на деокупованих територіях я чую схожі історії — про затримання людей просто на вулиці, про обшуки та допити, про зникнення активістів і просто незгодних.
“Це система залякування. Вони хочуть, щоб люди боялися навіть думати про Україну,” — пояснює Максим Бутченко, правозахисник, який документує випадки незаконного затримання цивільних.
Більшість звільнених не хочуть повертатися на окуповані території, навіть якщо там залишилися їхні домівки. Надто болючі спогади, надто великий страх.
“Я краще почну з нуля тут, на вільній землі, ніж повернуся туди,” — каже Олександр, колишній підприємець із Нової Каховки, який провів у полоні півроку за відмову платити “податки” окупаційній владі.
Постійна робота над поверненням полонених
Кожен обмін — це маленька перемога, але й нагадування про те, скільки ще наших людей чекають на порятунок. І скільки родин щодня живуть у невідомості, не знаючи долі своїх близьких.
“Ми продовжуємо працювати над поверненням всіх українців додому. Кожен обмін — результат титанічної роботи багатьох людей і структур,” — підкреслив Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
День Незалежності цього року для 95 українців став днем особистої свободи. Для їхніх родин — днем повернення надії. А для всіх нас — нагадуванням, що за кожною цифрою в новинах про обмін стоїть чиєсь життя, чиясь непроста історія та незламна віра в повернення додому.
