Минулого тижня Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив про завершення роботи над новим пакетом гарантій безпеки для України. Документ, за його словами, включає економічні, військові та дипломатичні інструменти захисту. Але чи будуть ці гарантії дієвими? Питання залишається відкритим, особливо на тлі гіркого досвіду Будапештського меморандуму.
Коли в 1994 році Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на запевнення в безпеці, мало хто міг передбачити наслідки. Сьогодні, під час повномасштабної війни, ми бачимо, як “паперові гарантії” перетворилися на порожні обіцянки. Безпекові експерти одностайні – новий формат має бути конкретним і обов’язковим до виконання.
“Для України критично важливо отримати чіткі, юридично зобов’язуючі гарантії, а не декларативні заяви про ‘глибоку стурбованість'”, – пояснив мені колишній заступник міністра оборони, який побажав залишитися неназваним. За його словами, досвід останніх років показав, що без конкретних механізмів реагування будь-які міжнародні угоди залишаються вразливими.
Під час свого останнього візиту до Вашингтона Президент Зеленський неодноразово наголошував на необхідності створення системи безпеки, що не залежатиме від політичних змін у країнах-партнерах. І це зрозуміло – з наближенням виборів у США тема підтримки України все частіше стає предметом внутрішньополітичних дискусій.
Що має включати ефективна система гарантій?
Спілкуючись з експертами з національної безпеки та аналізуючи міжнародний досвід, можна виділити кілька ключових компонентів реальних, а не декларативних гарантій:
1. Чіткі механізми реагування. “Найбільша проблема Будапештського меморандуму полягала у відсутності конкретних зобов’язань щодо дій у разі порушення безпеки України”, – зазначив Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони України, під час нашої розмови минулого місяця. Нові гарантії мають містити чіткий алгоритм дій партнерів у випадку агресії.
2. Військово-технічна складова. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), країни, які мають міцні оборонні союзи, рідше стають об’єктами агресії. Україні потрібні не лише постачання озброєння, а й доступ до технологій, спільне виробництво та розвиток власного оборонного потенціалу.
3. Економічні інструменти. Міжнародний валютний фонд оцінює потреби України у відбудові більш ніж у $400 мільярдів. Проте гарантії безпеки повинні включати не лише відбудову, а й створення стійкої економічної системи, здатної підтримувати оборонний потенціал країни.
4. Інтеграція до міжнародних структур. “Найнадійнішою гарантією безпеки для України залишається повноцінне членство в НАТО”, – переконана Ольга Стефанішина, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Проте на шляху до цього необхідні проміжні механізми, які забезпечать безпеку України.
Під час мого розслідування щодо виконання попередніх безпекових угод я виявила тривожну тенденцію – міжнародні партнери часто обмежуються декларативними заявами, коли йдеться про конкретні зобов’язання. Наприклад, коли в 2014 році Росія анексувала Крим, реакція світу була обмеженою, попри явне порушення Будапештського меморандуму.
Світовий досвід: які моделі можуть працювати для України?
Аналізуючи міжнародні безпекові моделі, можна виділити кілька прикладів, елементи яких могли б бути адаптовані для України:
Модель Ізраїлю. США надають Ізраїлю гарантії безпеки, що включають військову та фінансову допомогу, спільні військові навчання та розробку систем протиракетної оборони. За даними Конгресу США, щорічна військова допомога Ізраїлю становить близько $3,8 мільярда.
Досвід Південної Кореї. Американсько-південнокорейський договір про взаємну оборону 1953 року передбачає постійну присутність американських військ у регіоні та спільні дії у випадку агресії.
Фінська модель. До вступу в НАТО Фінляндія будувала свою безпеку на потужній територіальній обороні, зберігаючи політичний нейтралітет, але тісно співпрацюючи із західними партнерами у військовій сфері.
“Україна потребує гібридної моделі безпеки, яка поєднає елементи різних успішних підходів”, – пояснив мені Олександр Данилюк, колишній секретар РНБО, під час нашої зустрічі в Києві. За його словами, ключовим фактором має стати диверсифікація гарантій – коли безпека країни не залежить від рішень однієї держави або альянсу.
Роль України у формуванні власної безпеки
Працюючи над серією матеріалів про реформу оборонного сектору, я помітила важливу закономірність – країни, які отримують найбільш надійні гарантії безпеки, зазвичай самі докладають значних зусиль для розбудови власного оборонного потенціалу.
“Найкраща гарантія безпеки для України – це сильна українська армія, ефективна економіка та стійкі державні інституції”, – наголосив генерал Михайло Забродський під час нашої розмови для минулорічного спецпроєкту UkrainianNews.Today.
За даними Міністерства оборони, Україна збільшила оборонні витрати до понад 20% ВВП, що є одним з найвищих показників у світі. Це свідчить про серйозність намірів країни захищати себе. Однак без міжнародної підтримки така фінансова напруга є нестійкою в довгостроковій перспективі.
Виклики на шляху до нових гарантій
Аналізуючи поточну міжнародну ситуацію, можна виділити кілька ключових викликів, які стоять на шляху формування ефективної системи гарантій безпеки для України:
1. Втома від України. У деяких країнах спостерігається зниження уваги до української теми. За даними європейських соціологічних досліджень, підтримка допомоги Україні залишається високою, але поступово знижується в деяких країнах.
2. Політичні зміни у країнах-партнерах. Наближення виборів у США та політичні трансформації в Європі створюють невизначеність щодо майбутньої політики підтримки України.
3. Економічні виклики. Інфляція та енергетична криза змушують уряди зосереджуватися на внутрішніх проблемах, потенційно зменшуючи ресурси для міжнародної допомоги.
4. Дипломатичний тиск щодо “компромісів”. З боку деяких міжнародних гравців посилюється риторика про необхідність завершення війни шляхом територіальних поступок, що підриває основи безпекових гарантій.
“Найбільшою загрозою для майбутніх безпекових гарантій є ідея, що Україна має погодитися на “мир за будь-яку ціну”, – зазначила Марія Золкіна, політична аналітикиня Фонду “Демократичні ініціативи”, під час нашої дискусії на безпековому форумі минулого місяця.
Дорожня карта безпеки: що далі?
На основі аналізу міжнародного досвіду та консультацій з експертами, можна запропонувати наступні кроки для формування ефективної системи гарантій безпеки для України:
1. Юридично зобов’язуючі двосторонні угоди з ключовими партнерами, що містять чіткі механізми реагування у випадку агресії.
2. Створення спеціального міжнародного фонду для фінансування розвитку оборонного потенціалу України з прозорим механізмом управління та звітності.
3. Розвиток оборонно-промислової кооперації з країнами НАТО, що дозволить Україні не лише отримувати зброю, а й розвивати власне виробництво.
4. Інтеграція України в енергетичну та інфраструктурну мережу ЄС, що зменшить вразливість критичної інфраструктури.
5. Прискорення процесу вступу до НАТО з чітким планом дій та часовими рамками.
За словами дипломата Даніеля Фріда, колишнього координатора санкційної політики Держдепартаменту США, з яким я спілкувалася для свого торішнього розслідування, “ключовим фактором успішних безпекових гарантій є їхня незворотність – коли порушення гарантій має автоматично запускати механізми захисту, а не політичні дискусії”.
Шлях до справжніх гарантій безпеки для України залишається складним і потребує не лише дипломатичних зусиль, а й системних змін у підходах міжнародної спільноти. Досвід Будапештського меморандуму має стати уроком – паперові гарантії без конкретних механізмів виконання не забезпечують реальної безпеки.
Україна заслуговує на надійну систему захисту, яка відповідатиме масштабу загроз, з якими стикається країна. І це питання не лише українського майбутнього, а й стабільності всього європейського континенту. Час декларативних заяв минув – настав час рішучих дій та конкретних зобов’язань.
