Під час моєї останньої подорожі Дніпропетровщиною я спостерігав картину, яка стала занадто звичною за останні роки. Група цивільних — від підлітків до літніх людей — зібралася біля сільського будинку культури. Вони уважно слухали колишнього військового, який демонстрував, як накладати турнікет.
“Ми раз на місяць збираємося. Інструктора знайшли через знайомих. Він приїжджає з обласного центру — це 70 кілометрів”, — розповіла мені Ольга Петренко, організаторка курсів.
Після розмов з учасниками стало зрозуміло — вони місяцями чекали на ці заняття. У регіонах України сьогодні гостро відчувається дефіцит кваліфікованих інструкторів з тактичної медицини. Проблема, про яку варто говорити голосніше.
“Один інструктор на 15 тисяч населення”
Сава Чуйков, сертифікований такмед-інструктор, який навчає надання домедичної допомоги в бойових умовах, ділиться невтішною статистикою.
“У масштабах країни ми маємо катастрофічну нестачу. Якщо рахувати нормативи мирного часу, в Україні має бути близько 2,5 тисяч сертифікованих інструкторів тактичної медицини. Фактично їх у десятки разів менше”, — пояснює Чуйков під час нашої зустрічі в Полтаві.
За його словами, найгірша ситуація в сільській місцевості та віддалених районах. “У деяких областях на цілий район може бути один-два інструктори. Люди їздять на навчання за сотні кілометрів або не отримують навичок взагалі”, — додає він.
Війна змінила підхід до навчання
Після повномасштабного вторгнення запит на навчання тактичній медицині зріс у десятки разів. Громади самоорганізовуються, шукають інструкторів, купують обладнання.
“Раніше ми працювали переважно з тими, хто йшов на фронт. Зараз серед наших учнів — вчителі, працівники заводів, бабусі з дідусями. Кожен розуміє, що ці навички можуть врятувати життя“, — розповідає Сава.
Марина Ковальчук, фельдшерка з Решетилівки, підтверджує: “Наш місцевий медпункт організував курси. Запрошували інструктора з обласного центру. На навчання прийшло втричі більше людей, ніж планували. Довелось розділити на групи і проводити додаткові заняття”.
Причини дефіциту
Дефіцит кваліфікованих інструкторів має кілька причин. Перша — багато професіоналів зараз на фронті. Друга — підготовка такого спеціаліста вимагає часу та ресурсів.
“Щоб стати сертифікованим інструктором, потрібно пройти серйозну підготовку, скласти іспити, мати практичний досвід. Це не можна зробити за тиждень”, — пояснює Чуйков.
Він додає, що багато досвідчених медиків не мають педагогічних навичок: “Лікар може чудово знати, як надати допомогу, але не вміти пояснити це іншим. Інструктор — це окрема професія“.
Ініціативи та рішення
Під час моїх подорожей регіонами я побачив кілька вдалих моделей подолання кризи. У Дніпрі місцева влада запустила програму “Медик у кожному дворі”. Вони запрошували інструкторів із Києва, які навчали місцевих тренерів.
“Ми підготували 25 інструкторів. Тепер вони працюють у різних районах міста. За рік провели навчання для понад трьох тисяч містян”, — розповів мені Олександр Литвиненко, координатор програми.
У Харківській області знайшли інше рішення — мобільні групи інструкторів, які їздять населеними пунктами за графіком.
“Раз на два тижні ми відвідуємо нове село чи містечко. Проводимо інтенсивні курси, залишаємо навчальні матеріали. Потім повертаємося для перевірки навичок”, — ділиться Олена Марченко, координаторка проєкту.
Перспективи та надії
Сава Чуйков бачить вирішення проблеми у створенні державної програми підготовки інструкторів.
“Необхідно стандартизувати вимоги, забезпечити фінансування та інтегрувати програми навчання тактичній медицині в систему освіти. Від дитсадка до університету — кожен українець повинен знати основи”, — переконаний він.
Оптимізм вселяють волонтерські ініціативи. На півдні Черкаської області я зустрів Миколу Ткаченка, колишнього військового медика. Він створив мережу громадських інструкторів з домедичної допомоги.
“Я навчив 15 людей з різних сіл. Вони не професійні медики, але знають базові протоколи і можуть навчити інших. Так ми охопили вже понад 30 населених пунктів”, — розповідає Микола.
Такі ініціативи “знизу” — це промінь надії. Але для системного вирішення проблеми потрібна державна підтримка, стандартизація навчання та збільшення кількості професійних інструкторів.
Як каже Сава Чуйков: “Коли кожен українець знатиме, як зупинити кровотечу і надати первинну допомогу — це буде найкращою інвестицією в наше майбутнє”.
