“Коли я вперше почула про повномасштабне вторгнення Росії в Україну, я відчула, що не можу просто спостерігати. Історія України та боротьба за незалежність нагадали мені шлях моєї країни”, – розповідає Тамалія Алісджахбана, індонезійська громадська діячка, яка стала однією з найактивніших прихильниць України в Південно-Східній Азії.
За останні два роки Тамалія організувала десятки інформаційних кампаній, культурних заходів та благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку України та поширення правдивої інформації про російсько-українську війну в Індонезії.
Мені вдалося поспілкуватися з нею під час її короткого візиту до Києва, де вона брала участь у міжнародному форумі культурної дипломатії. Її історія – приклад того, як один активіст може змінити сприйняття далекої країни цілим суспільством.
Від бізнесу до активізму: шлях Тамалії
Тамалія Алісджахбана не планувала ставати громадською активісткою. За освітою економістка, вона понад 15 років працювала в міжнародних корпораціях та керувала власним бізнесом в Джакарті. Проте російське вторгнення в Україну змінило її життєві пріоритети.
“Індонезійці мало знали про Україну до 2022 року. Багато хто навіть плутав її з Росією чи вважав частиною колишнього СРСР. Коли почалася повномасштабна війна, більшість інформації, яку отримували мої співвітчизники, була або російською пропагандою, або спрощеними повідомленнями західних медіа, які не враховували наш культурний контекст”, – пояснює Тамалія.
Вона почала з простого – створила інформаційну групу в WhatsApp, де щодня перекладала новини з українських джерел індонезійською мовою. Спочатку в групі було лише кілька десятків людей – друзі та колеги. Сьогодні її дописи читають понад 12 тисяч підписників.
Культурна дипломатія в дії
“Індонезійці краще сприймають інформацію через культуру та емоційний зв’язок, ніж через політичні заяви”, – ділиться своїм спостереженням Тамалія. Тому вона зосередилася на культурних проєктах, які представляють Україну індонезійській аудиторії.
У квітні 2023 року Тамалія організувала перший в Індонезії фестиваль українського кіно, який відвідали понад 3000 глядачів. Серед показаних фільмів були “Додому” Нарімана Алієва, “Стоп-Земля” Катерини Горностай та документальна стрічка “Маріуполь. Хроніки”.
“Після показу ‘Додому’ один індонезійський журналіст підійшов до мене зі сльозами на очах і сказав: ‘Тепер я розумію, чому кримські татари та українці так боряться за свою землю. Це нагадало мені історію нашої боротьби за незалежність'”, – згадує активістка.
Іншою важливою ініціативою став переклад індонезійською мовою дитячих книжок українських авторів. За підтримки Українського інституту книги Тамалія та її команда волонтерів переклали та видали п’ять українських дитячих книжок, включаючи “Війну, що змінила Рондо” Романи Романишин та Андрія Лесіва.
Допомога тут і там
Активізм Тамалії не обмежується інформаційними кампаніями. Вона заснувала благодійний фонд “Індонезія для України”, який збирає кошти на гуманітарні проєкти. За два роки фонд зібрав близько 150 тисяч доларів, які були спрямовані на медичне обладнання для українських лікарень та допомогу дітям, які постраждали від війни.
“Спочатку було дуже складно переконати людей жертвувати гроші на допомогу країні, яка знаходиться за тисячі кілометрів від нас. Але коли ми почали показувати конкретні історії українців, особливо дітей, чиє життя змінилося завдяки нашій допомозі, ситуація змінилася”, – розповідає Тамалія.
Особливо зворушливою була історія 9-річного Максима з Харкова, який втратив ногу внаслідок обстрілу. Завдяки коштам, зібраним в Індонезії, хлопчик отримав сучасний протез.
Протидія дезінформації
Одним із найбільших викликів для Тамалії стала боротьба з російською дезінформацією, яка активно поширюється в Індонезії.
“Російська пропаганда дуже добре адаптована до місцевого контексту. Вони використовують антизахідні настрої, які існують в нашому суспільстві, та релігійний фактор, щоб представити Росію як захисника традиційних цінностей проти ‘морально розбещеного Заходу'”, – пояснює активістка.
Для протидії цій дезінформації Тамалія співпрацює з місцевими журналістами, надаючи їм контакти українських експертів та допомагаючи організувати інтерв’ю з українцями. Вона також проводить регулярні вебінари для індонезійських студентів, де розповідає про історію України та контекст російсько-української війни.
“Один із найефективніших способів боротьби з дезінформацією – це особисті історії. Коли індонезійці чують розповіді звичайних українців про їхнє життя під час війни, це має набагато сильніший вплив, ніж будь-які політичні заяви”, – вважає Тамалія.
Виклики та перспективи
Незважаючи на досягнуті успіхи, Тамалія визнає, що перед нею все ще багато викликів. Основна проблема – географічна та культурна віддаленість між Україною та Індонезією.
“Багато індонезійців досі вважають, що війна в Україні – це ‘європейська проблема’, яка не стосується нас напряму. Мені доводиться пояснювати, що глобальна продовольча безпека, зростання цін на енергоносії та принципи міжнародного права – це питання, які впливають на всіх”, – каже активістка.
Іншою проблемою є обмежена присутність України в інформаційному та культурному просторі Індонезії. Тамалія вважає, що українській дипломатії варто приділяти більше уваги країнам Південно-Східної Азії.
“В Індонезії проживає 270 мільйонів людей, це четверта найбільш населена країна світу та найбільша мусульманська демократія. Наша підтримка може бути надзвичайно важливою для України на міжнародній арені”, – наголошує вона.
Плани на майбутнє
Тамалія має амбітні плани щодо розвитку українсько-індонезійських зв’язків. Серед її найближчих проєктів – організація туру українських музикантів в Індонезії, створення онлайн-курсу української мови для індонезійців та запуск програми обміну для студентів.
“Я мрію, щоб після війни тисячі індонезійців відвідали Україну, а українці відкрили для себе Індонезію. Наші країни мають багато спільного – любов до свободи, багаті культурні традиції та прагнення до демократичного розвитку”, – ділиться своїми думками Тамалія.
Наприкінці нашої розмови я запитала Тамалію, чому вона присвячує стільки часу та енергії підтримці України, попри те, що ніколи не мала особистих зв’язків із нашою країною до початку війни.
“Коли ми бачимо несправедливість, у нас є два вибори – залишатися осторонь або діяти. Я вирішила діяти, бо вірю, що світ, у якому ми хочемо жити, вимагає нашої активної участі та солідарності, особливо з тими, хто бореться за свою свободу”, – відповіла вона.
Історія Тамалії Алісджахбани нагадує нам, що підтримка України існує навіть у найвіддаленіших куточках світу, і що зусилля однієї відданої людини можуть змінити сприйняття цілої країни.
