Жовтень виявився переламним місяцем для сотень українок. Вони наважилися ступити на територію, яка раніше вважалася суто чоловічою. Зварювальниці, електромонтажниці, слюсарки з ремонту авто – ці професії тепер освоюють жінки по всій Україні. І це не просто тренд, а відповідь на реальні потреби ринку праці.
Минулого тижня я відвідав навчальний центр у Полтаві, де познайомився з Оленою Петренко. Ще три місяці тому вона працювала адміністраторкою в салоні краси, а зараз майстерно тримає в руках зварювальний апарат.
“Спочатку було страшно. Думала, не впораюся, – зізнається Олена, поправляючи захисну маску. – Але виявилося, що жіноча уважність і точність тут саме те, що потрібно. Мій інструктор каже, що мої шви охайніші, ніж у багатьох чоловіків-початківців”.
Олена – одна з 723 учасниць експериментального проєкту Державної служби зайнятості. Ініціатива дозволяє жінкам безкоштовно опанувати професії, які традиційно вважалися чоловічими. За даними Державного центру зайнятості, найпопулярнішими напрямками стали електрогазозварювання, автослюсарство, робота з CNC-верстатами та електромонтаж.
Чому жінки обирають технічні професії?
“Війна змінила все, – пояснює Наталія Ковальчук, координаторка проєкту в Державній службі зайнятості. – Багато чоловіків пішли на фронт, а підприємства потребують кваліфікованих робітників. Водночас жінки шукають стабільний заробіток, а технічні професії зараз одні з найбільш затребуваних та високооплачуваних”.
За офіційною статистикою, середня зарплата зварювальника в Україні становить близько 25 000 гривень, а досвідчені фахівці отримують значно більше. Для порівняння, середня зарплата в сфері обслуговування, де традиційно працює багато жінок, – близько 12 000 гривень.
Проїжджаючи Кременчук, я завітав на підприємство “Техносталь”, де працевлаштувалися перші випускниці програми. Директор виробництва Віктор Савченко не приховує задоволення:
“Жінки привносять особливу ретельність і відповідальність. У нас три жінки-зварювальниці, і брак у них мінімальний. Спочатку була певна недовіра, але вони швидко довели свій професіоналізм”.
Від стереотипів до нових можливостей
Проте шлях до змін непростий. Марина Іваненко з Миргорода розповіла мені, як її рішення стати електромонтажницею спочатку сприйняли з недовірою навіть у власній родині.
“Чоловік сміявся, що я буду лазити по стовпах. Батьки хвилювалися, що це небезпечно. Але коли я принесла першу зарплату – 19 000 гривень, сміятися перестали”, – усміхається Марина, демонструючи ідеально змонтовану електрощитову.
Психологиня Людмила Костенко, яка працює з учасницями проєкту, підкреслює, що подолання стереотипів – це значний психологічний бар’єр для багатьох жінок.
“Часто жінки приходять із внутрішнім обмеженням “я не зможу”. Але коли вони бачать результати своєї роботи, приходить впевненість. Це не просто зміна професії – це зміна самосприйняття”, – пояснює психологиня.
Перспективи розвитку програми
Успіх проєкту перевершив очікування організаторів. Як повідомили в Міністерстві економіки, у 2024 році планується розширити програму та збільшити кількість учасниць до 2000.
“Ми бачимо великий попит і готові розвивати цей напрямок, – коментує Тетяна Бережна, заступниця міністра економіки. – Це не лише про гендерну рівність, а й про ефективне використання трудового потенціалу країни в умовах війни”.
Варто зазначити, що подібні ініціативи вже успішно реалізуються в європейських країнах. За даними Євростату, у Швеції частка жінок у технічних професіях сягає 30%, у Фінляндії – 25%.
Відвідуючи регіони, я бачу, як змінюється не лише професійний ландшафт, але й суспільна свідомість. У навчальному центрі в Лубнах зустрів 18-річну Дарину, яка вчиться програмувати верстати з ЧПУ.
“У моїй школі вважали, що дівчата мають йти в педагогіку або медицину. А мені завжди подобалося щось конструювати. Тепер я відчуваю, що знайшла своє покликання”, – ділиться дівчина.
Виклики та перспективи
Попри успіхи, програма стикається з певними труднощами. Не всі роботодавці готові брати на роботу жінок у технічні сфери. Крім того, законодавство України все ще містить перелік професій, заборонених для жінок.
“Ми працюємо над змінами до трудового законодавства, щоб прибрати необґрунтовані обмеження, – пояснює Ольга Михайлюк, правозахисниця ГО “Трудові права для всіх”. – Жінка має право сама вирішувати, де їй працювати, якщо вона відповідає кваліфікаційним вимогам”.
Проєкт також передбачає адаптацію робочих місць: легші інструменти, зручні засоби індивідуального захисту, ергономічні рішення.
“Ми не просто навчаємо жінок “чоловічим” професіям, а змінюємо сам підхід до організації роботи”, – зазначає Максим Ковальчук, технічний директор Центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.
Повертаючись до Полтави, роздумую над тим, як змінюється наша країна. Війна принесла багато горя, але водночас стала каталізатором змін, які назрівали роками. Технічні професії без гендерних обмежень – лише один з прикладів.
Як сказала мені Олена Петренко на прощання: “Професія не має статі. Має значення лише бажання працювати і робити свою справу добре“. І з цим важко не погодитись.
