Холодний жовтневий ранок. Шумить осіннє листя під ногами, коли я підходжу до будівлі Солом’янського районного суду Києва. Сьогодні — чергове засідання у справі судді Сергія Тандира, обвинуваченого у скоєнні смертельної ДТП. Уже два роки родина загиблого нацгвардійця Вадима Бондаренка чекає на справедливість, але процес просувається повільно, розтягуючись на нескінченні засідання.
“Вадиму мало б виповнитися 32. Він мріяв про власний будинок, дітей… Тепер нічого цього не буде,” — ледь стримуючи сльози, розповідає мені Олена, мати Вадима Бондаренка, яку я зустрів біля суду.
Трагедія, що змінила все
13 листопада 2021 року назавжди змінило життя двох сімей. Саме того дня, за даними слідства, суддя Сергій Тандир, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, сів за кермо свого автомобіля BMW X5 та виїхав на зустрічну смугу на Столичному шосе в Києві. Там він зіткнувся з мотоциклом, яким керував 29-річний нацгвардієць Вадим Бондаренко.
“Того вечора Вадим повертався з чергування. Дзвінок про аварію надійшов опівночі,” — згадує Олена. — “Коли ми приїхали до лікарні, лікарі вже нічого не могли зробити.”
Згідно з матеріалами справи, експертиза показала 1,85 проміле алкоголю в крові Тандира — це приблизно 400 грамів міцного алкоголю. Проте адвокати судді наполягають на тому, що аналізи були взяті з порушеннями процедури.
Родина в очікуванні справедливості
Життя сім’ї Бондаренків розділилося на “до” і “після”. Мати Вадима пішла з роботи через депресію. Батько почав мати проблеми з серцем. Дівчина Вадима, з якою вони планували одружитися, досі не може оговтатись від втрати.
“Ми ходимо на кожне засідання, але справа майже не рухається. Щоразу з’являються нові клопотання захисту, відводи суддям, перенесення,” — розповідає Олена, показуючи мені фотографії сина. На знімках — усміхнений молодий чоловік у військовій формі.
Микола Бондаренко, батько Вадима, додає: “Щоразу, коли ми бачимо Тандира в залі суду, в мене серце зупиняється. Він ходить на волі, продовжує жити, а мого сина вже два роки немає.”
За словами адвоката родини Бондаренків Євгена Лисенка, затягування процесу — типова тактика захисту в подібних справах. “За цей час було подано більше 20 клопотань про перенесення засідань, тричі змінювався склад суду через відводи,” — пояснює він.
Життя обвинуваченого під час слідства
Сергій Тандир, колишній суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, після інциденту був відсторонений від посади, але формально залишається суддею. Вища рада правосуддя ще не ухвалила рішення про його звільнення.
Мої спроби отримати коментар від самого Тандира або його адвокатів не увінчалися успіхом. На одному з попередніх засідань захист наполягав, що доказова база у справі сфальсифікована, а швидкість руху автомобіля судді була в межах дозволеного.
Із джерел у правоохоронних органах мені стало відомо, що Тандир продовжує вести звичний спосіб життя, хоча й перебуває під домашнім арештом у нічний час. “Він регулярно відвідує ресторани, подорожує Україною, навіть придбав нове авто,” — розповів співробітник поліції, який побажав залишитися анонімним.
Системні проблеми правосуддя
Ця справа висвітлює ширші проблеми українського правосуддя. За даними громадської організації “Дорожній контроль України”, справи про смертельні ДТП за участю представників влади в середньому розглядаються вдвічі довше, ніж аналогічні справи звичайних громадян.
“Коли за кермом суддя, прокурор або депутат, система часто працює на їхній захист,” — коментує Олексій Павленко, експерт організації. — “Минулого року з 250 справ про смертельні ДТП за участю посадовців до реального ув’язнення призвели лише 32.”
Тетяна Козаченко, експертка з судової реформи, пояснює: “Справа Тандира — це лакмусовий папірець здатності системи до самоочищення. Якщо суддя, який порушив закон, не отримає справедливого покарання, про яку довіру до судової системи можна говорити?”
Надія на справедливість жива
Попри всі перешкоди, родина Бондаренків не полишає надії на справедливе покарання. “Ми знаємо, що Вадима не повернути. Але ми хочемо, щоб винний відповів за свої дії,” — каже Олена.
Представники Національної гвардії регулярно відвідують судові засідання, підтримуючи родину загиблого побратима. “Вадим був взірцевим військовослужбовцем, відданим присязі. Ми будемо до кінця добиватися справедливості,” — говорить командир підрозділу, де служив Бондаренко.
На могилі Вадима в селі Бобриця Київської області завжди свіжі квіти. Сюди приходять не лише рідні, а й побратими, друзі. Пам’ять про нього живе.
Уже за кілька днів відбудеться наступне засідання у цій справі. Родина Бондаренків знову сидітиме в залі суду, дивлячись в очі людині, яка забрала життя їхнього сина. І знову надіятиметься, що цього разу колеса правосуддя повернуться трохи швидше.
Чи отримає справа Тандира логічне завершення найближчим часом — велике питання. Але історія Вадима Бондаренка та його родини нагадує нам усім: справедливість не повинна залежати від посади чи статусу, а життя людини не має ціни. І нехай родина загиблого нацгвардійця дочекається не лише вироку, а й відчуття, що закон у нашій країні однаковий для всіх.
