Російські обстріли Києва руйнують мирні спогади
Сьогодні я знову прокинувся від звуку вибуху. Здається, за ці два роки мало що змінилося. Київ, колись місто-парк з каштанами та спокійними ранками, тепер знову здригається від повітряних тривог.
Минулого тижня повертався з відрядження до столиці і застав чергову атаку. Бачив, як жителі київської багатоповерхівки на Оболоні збирали речі серед уламків свого дому. Пані Оксана, 56-річна вчителька, показувала мені фотографії своєї квартири до і після прильоту ракети.
“Бачите цей куточок? Тут стояв диван, де ми з онуками дивилися мультфільми. А тут була моя бібліотека. Двадцять років збирала. Тепер нічого не лишилося,” — розповідає вона, гортаючи вцілілий фотоальбом.
Наслідки обстрілів
Російські обстріли Києва — це не просто руйнування будинків. Це стирання історій, спогадів, мирного життя. За даними КМДА, з лютого 2022 року по травень 2023 року столиця пережила понад 800 повітряних тривог. Це більше 1000 годин, коли кияни змушені були ховатися в укриттях.
Мій колега Тарас Петренко з місцевого видання “Київський вісник” показав мені карту найбільш постраждалих районів.
“Шевченківський, Оболонський та Солом’янський райони прийняли на себе найбільше ударів. Але найстрашніше не це. Страшно те, що люди починають звикати. Коли я питаю киян, чи спускаються вони в укриття — багато хто відповідає, що вже втомилися боятися,” — розповідає він.
Зміна повсякденного життя
Спілкуючись із мешканцями Києва, я помітив, як змінилася їхня мова. Раніше говорили про плани на відпустку, ремонт, дитячі гуртки. Тепер обговорюють, де найближче укриття, як облаштувати аптечку та що класти в “тривожну валізу”.
Дмитро, 34-річний ІТ-спеціаліст, розповів мені, як його 5-річна донька реагує на сирени:
“Вона вже не плаче. Просто бере свого ведмедика, книжку і йде в коридор. Каже мені: ‘Тату, там знову прилетіло, треба ховатися’. Розумієте? Для неї це нормально. А я пам’ятаю, як ми ходили в парк на тому ж місці, де зараз воронка від ракети”.
За інформацією Київської міської військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення пошкоджено понад 600 будівель столиці, серед яких 400 — житлові будинки.
Стійкість громади
Минулої п’ятниці я побував на відкритті виставки “Київ незламний” в Українському домі. Фотограф Марія Сидорчук протягом року знімала киян у бомбосховищах, під час відбудови та в моменти відпочинку між тривогами.
“Я хотіла показати не руйнування, а людей. Ось цей знімок — сусіди п’ють чай на руїнах свого будинку. А тут музиканти дають концерт у метро під час тривоги. Росія намагається знищити не лише будівлі, але й наш спосіб життя,” — пояснює Марія, показуючи експозицію.
Гуманітарні наслідки
Волонтер Центру допомоги переселенцям Андрій Коваленко розповідає, що після кожного масованого обстрілу збільшується кількість звернень:
“Люди втрачають не просто дах над головою. Вони втрачають відчуття безпеки, яке вже ніколи не буде таким, як до війни. Минулого місяця до нас звернулася родина, яка пережила влучання в сусідній під’їзд. Фізично їхня квартира майже не постраждала, але психологічно вони вже не можуть там жити”.
У парку біля метро Дарниця я зустрів Олену, яка щойно повернулася до Києва після року за кордоном.
“Я не впізнаю місто. Не через руйнування — їх, на щастя, в нашому районі не так багато. А через тишу. Знаєте, Київ завжди був гучним, живим. А тепер люди говорять тихіше, сміються стриманіше. Наче бояться сполохати ту крихку нормальність, яку вдалося зберегти,” — ділиться вона, дивлячись на дитячий майданчик, де граються лише кілька дітей.
Психологічні наслідки
Спеціалісти з психічного здоров’я відзначають зростання тривожних розладів серед жителів міст, що регулярно потерпають від обстрілів. За даними Інституту психічного здоров’я Національної академії медичних наук України, близько 60% мешканців Києва відчувають симптоми посттравматичного стресового розладу різної інтенсивності.
“Ми бачимо, як змінюється колективна пам’ять міста,” — розповідає психолог Наталія Дорошенко. “Люди діляться на тих, хто намагається жити ‘як раніше’, і тих, хто вже не вірить, що ‘раніше’ колись повернеться. Дехто навіть боїться згадувати, яким було життя до війни, бо ці спогади надто болючі”.
Відродження міста
Незважаючи на всі випробування, кияни продовжують відбудовувати своє місто і свої життя. У Солом’янському районі я зустрів групу художників, які розмальовували паркан навколо зруйнованого будинку яскравими мотивами.
“Ми не можемо чекати кінця війни, щоб повернути Києву кольори,” — каже художниця Олена Степаненко. “Кожен такий мурал — це наша відповідь на російські обстріли. Вони руйнують, ми створюємо”.
Вчора ввечері я сидів на лавці біля Маріїнського парку. Поруч молода пара ділила морозиво, старенький вигулював собаку, а група студентів голосно сперечалася про якусь книжку. Повітряна тривога мовчала вже кілька годин. У такі моменти здається, що місто нарешті може видихнути.
Але ми всі знаємо: завтра знову може прилетіти. І знову доведеться відбудовувати — не лише стіни, а й власні спогади про те, як виглядає мирне життя.
