Міграція молоді з України до Німеччини зростає на тлі війни
Стою на вокзалі у Львові та спостерігаю картину, яка стала надто звичною. Молоді чоловіки з рюкзаками, нашвидкуруч зібраними сумками та застиглим поглядом чекають на потяг до Польщі. Звідти — далі на захід. Багато хто — до Німеччини.
Цього місяця я провів два тижні, спілкуючись із українцями, які покинули країну протягом останнього року. Статистика підтверджує те, що бачу на власні очі — кількість молодих українських чоловіків, які виїжджають до Німеччини, продовжує зростати.
Особисті історії мігрантів
“Я не хотів їхати, але батьки фактично змусили”, — розповідає мені 19-річний Микола з Кропивницького. Зустрічаю його в Берліні, де він уже чотири місяці живе у родичів і працює на складі. “Мама сказала, що не переживе, якщо мене призвуть. У нас в родині вже є загиблий — двоюрідний брат.“
За даними Федерального статистичного управління Німеччини, з початку повномасштабного вторгнення до країни прибуло понад 1,2 мільйона українців. Серед них значну частку становлять чоловіки віком від 18 до 25 років, особливо зі східних та південних регіонів України.
“Насправді це складне моральне рішення для багатьох”, — пояснює Олена Петренко, керівниця громадської організації “Українці в Берліні”. “Більшість юнаків, з якими ми працюємо, відчувають величезне почуття провини, але також і страх. Вони не бачать себе військовими, не вірять, що зможуть бути корисними на фронті.”
Спілкуюсь із 22-річним Денисом, який виїхав із Запоріжжя півроку тому. Зараз він живе у Мюнхені, вивчає німецьку та працює у сфері обслуговування.
“Я підтримую Україну фінансово — щомісяця відправляю гроші волонтерам та батькам. Вдома я був би тягарем для родини, а тут можу заробляти і допомагати“, — каже він, уникаючи прямого погляду.
Реакція німецької влади
Місцева влада німецьких міст відзначає зростаючий тиск на систему соціального забезпечення та ринок житла. У Берліні, Мюнхені та Гамбурзі створено додаткові центри підтримки та програми інтеграції спеціально для молодих українців.
“Ми розуміємо складність ситуації, в якій опинилися ці молоді люди”, — коментує Міхаель Вернер, представник міграційної служби Берліна. “Багато хто приїжджає з психологічними травмами, без знання мови та з невизначеними планами на майбутнє.”
Соціальні наслідки міграції
Водночас у самій Україні ставлення до тих, хто виїхав, залишається неоднозначним. Держава посилює заходи щодо обліку військовозобов’язаних, а суспільство часто критично оцінює рішення молодих чоловіків залишити країну.
“Кожен має право на власний вибір, але важливо розуміти наслідки”, — говорить Віталій Коваленко, соціолог з Києва. “Люди, які виїхали, часто потрапляють у складні обставини за кордоном — мовний бар’єр, необхідність починати все з нуля, дискримінація на ринку праці.”
За оцінками експертів, якщо війна триватиме ще рік-два, Україна може зіткнутися з демографічною кризою в певних вікових групах, особливо серед чоловіків 18-30 років.
Інтеграція та майбутнє
Німецький уряд днями оголосив про розширення програм професійного навчання для українських мігрантів, розуміючи, що багато з них залишаться в країні на тривалий час.
“Я планую повернутися, коли війна закінчиться”, — каже 25-річний Олег з Одеси, який працює програмістом у Берліні. “Але чесно кажучи, з кожним місяцем відчуваю, як віддаляюсь від України. Будую тут життя, заводжу знайомства, звикаю.”
За останні місяці також з’явилися неформальні спільноти українських чоловіків у Німеччині, які збирають кошти на потреби ЗСУ, намагаючись таким чином компенсувати своє перебування за кордоном.
Заключні роздуми
Повертаючись з відрядження, я зустрічаю на польсько-українському кордоні трьох юнаків, які намагаються виїхати. В очах — суміш страху та сорому. Один із них показує довідку про непридатність до служби, інші мовчать.
“Ми не зрадники“, — каже один із них. “Просто хочемо вижити. А потім відбудовувати країну.”
Це історія без однозначних відповідей. І кожен її герой щодня запитує себе: чи правильний вибір я зробив?
